«Хайтарма» – велика неправда, яка допомагає бачити правду
- Вітаємо Вас у Львові. Як Вам місто?
- Для мене Львів – місто, з яким пов’язано дуже багато людських емоцій, професійних. У 2008 році тут я знімав один із своїх фільмів – «Осінні квіти» і Львів виявився містом, який завжди іде на зустріч людям, які сюди приїжджають. Тому я завжди культивую красу цього міста, історію його, і найголовніше, людей, які тут живуть, бо той рівень і бажання співпрацювати, допомагати, з однієї сторони, на жаль, не часто зустрінеш у інших містах, а з іншої – це дуже тішить. Львів для мене дуже тепле місто.
- У Львові Ви презентуєтесвій фільм «Хайтарма» («Повернення»). Про що це кіно?
- Цей фільм розповідає історію радянського пілота, національного героя кримських татар Ахмет-Хана Султана. Він, вояк радянської армії, у травні 44-го року визволяв свою велику і малу батьківщину, а коли разом із побратимами повернувся додому, то став свідком депортації власної сім’ї. Тобто у той час, коли він визволяв землю від фашистів, відбувалося винищення його родини і його народу.
Якщо говорити про ідею, то я думаю, що ні для кого не секрет, що, мабуть, думка про те, щоб у кримських татар з’явилося своє кіно витала у повітрі і всередині нашого народу дуже давно. Останні 50 років – точно. 2011 року я запропонував нашому інвестору історію, яка, на мою думку, мігла би найточніше розповісти про одну із найтрагічніших подій у історії кримсько-татарського народу. Безперечно, після консультації з нашими істориками консультантами, достатньо скрупульозної роботи з матеріалами, після багатьох зустріч з учасниками тих подій, у нас з’явився сценарій, результатом якого сьогодні є фільм «Хайтарма».
- Який бюджет фільму?
- Бюджет нашого фільму становить 9 мільйонів 260 тисяч гривень. Це дуже невеликі гроші, якщо враховувати той факт, що ми знімали достатньо масштабний історичний фільм. Однак, завдяки команді, нам вдалося зробити дуже якісне кіно.
- Де проходили зйомки фільму?
- Ми хотіли знімати у Судаку і Алупці, однак зважаючи на те, що сьогодні в Алупці дуже складно знімати історичне кіно, бо багато чого вже немає, ми прийняли рішення (хоча вона далося нам непросто) знімати у Судацькому районі.
Зйомки фільму продовжувалися один місяць. Розпочалися вони 1-го жовтня і закінчилися 25-го. Ми зняли фільм за 23 знімальних дні. Півроку тривала робота над фільмом. У семи днях наших зйомок були задіяні до 1000 людей, більшість з яких справді були депортовані свого часу. Тоді вони були ще дітьми, однак дуже добре пам’ятали ті події і щиро бажали нам допомогти.
- Який епізод було знімати найтяжче?
- Не буду оригінальним, якщо скажу, що це сцени депортації. Це масові сцени, у яких ми мусили бути врахувати багато умов: від того, що ми повинні були зняти у певний термін, поки освітлення було відповідне, до купи інших дрібниць.
Найтяжчими для мене були два епізоди, що знімалися вночі. Враховуючи те, що це був жовтень, а ми знімали сім годин під дощовими установками, під якими стояли літні люди і діти (і ніхто не пішов), ми відчували дуже велику відповідальність. Інший епізод був таким: виконавець ролі капітана НКВД Дроніна, мій друг Дмитро Суржев упродовж трьох годин говорив один і той же текст перед мовчазним натовпом з 150-ти людей. В якийсь момент зйомок вони дуже серйозно почали сприймати те, що відбувається, але ніхто не кричав, не виказував свого обурення. Одначе, мабуть, те мовчання і те, як вони дивилися на мого друга, привело до того, що його за кілька годин забрала швидка, в лікарні його відкачували півночі.
- В українських містах фільм має успіх, консул Росії у Сімферополі заборонив відвідувати цей фільм. На яку реакцію очікуєте у Львові?
- Говорячи про Львів, не знаю, як тут люди будуть сприймати фільм, бо якщо говорити про спрямованість фільму, то ми тут є дуже близькими – там депортація і тут депортація, там люди скалічені долею і тут. Фільм дуже вдало пройшов у багатьох містах Україні. Ситуація з генеральним консулом Російської федерації у Сімферополі, який заборонив льотчикам, побратимам Ахмет-Хана Султана йти на прем’єру – дуже показова. Мабуть, та влада боїться того, що люди можуть почати розмірковували над тим, що відбувається нині і можуть провести паралелі з тим, що було тоді.
