У Львові відкрили еротичну виставку богемного Віллі Фургала
Віль Фургало - відомий митець, який увійшов в історію мистецтва як представник львівського андеграунду. Віль був вільним художником і творив не оглядаючись на усталені канони і неписані закони. Фотографії митця вирізнялися винятковою креативністю, яку автор творив у час, коли не було „Фотошопу”. Віль належав до представників богеми і, як і більшість геніїв, не був визнаний правлячою верхівкою. Це виражалося у трудощах із офіційним працевлаштуванням майстра.
Костянтин Смолянінов, куратор виставки розповів, що відбирав роботи абсолютно цілеспрямовано і обирав саме те, що стосується жінки. „Я думаю ще багато років львівські художники свідомо чи несвідомо наслідуватимуть ті теми, які розробив Фургало. Ця тема мені здавалася найбільш цікавою, оскільки він сам себе називав еротоманом. У нього було дуже загострене відчуття, яке стосувалося краси жіночого тіла” – зазначив Костянтин Борисович.
Юрій Шипунов, друг художника, розповів, що він познайомився із автором експонованих робіт по географічній причині. „На розі з вулицею Друкарською на початку 80-х років відкрилася кав’ярня, яка і досі там існує. Під номером 23 на вулиці Вірменській був будинок польського архітектора Красуцького. Там працювала кафедра малюнку Інституту прикладного мистецтва. Вілі Фургало (справжнє ім’я якого Василь) працював фотографом в Історичному музеї біля палацу Понтінелі. Я працював фотографом в Інституті прикладного мистецтва і у мене була фотолабораторія під двадцять третім номером. Ми зустрічалися за кавою. Йому було цікаво зі мною, а мені було цікаво з ним. В цьому кафе також збиралися дуже цікаві і творчі люди. Це були архітектори, поети, музиканти, художники, фотографи і гомосексуалісти. Континент і зараз майже зберігся” – розповів колега маестро.
Друг художника також зазначив, що Віль Фургало був людиною дуже суперечливою, тому спілкуватися з ним було складно. Він любив не лише багато фотографувати, але й щоб його багато фотографували.
„Віллі Фургало робив фантастичні речі, які у „Фотошопі” не кожен зробить, бо для цього треба мати велику фантазію. Він це робив в кінці 70-х - на початку 80-х років, коли у Львові існували фотоклуби, на які він хотів начхати, бо був індивідуалістом”, ‒ згадує друг митця.
Фото Валерія Шмакова і Катерини Гаврилової
