«За чверть до десятої» Юрія Макарова: «третій вік» – лише початок
На Форум відомий журналіст та телеведучий прибув для того, щоб презентувати свою нову книгу «За чверть до десятої». Перша «історія» присвячена роздумам людини, що увійшла в період «третього віку» - своєї повноцінної людської зрілості та мудрості. Як виявилося, книга має автобіографічне начало, хоча сам автор називає її «фантастичною»: «Знаючи про життя, як воно є зараз, те що я бачу зблизька, то знаю, що багато людей кажуть, що я почав жити, коли вийшов на пенсію. Я це чув не від однієї людини. Вочевидь, це таке спільне світовідчуття і самовідчуття. Коли вже не мусиш за когось відповідати, а лише за себе. Водночас в тебе є ще достатньо сил, щоб зробити якісь речі: і пізнавати світ, і отримувати якийсь досвід, і мати якісь відчуття. Що є цілком нормальним. Однак коли ти вчишся в середній школі, тобі здається, що усі, хто старші за сорок років – це вже група, яка не має права на приватне життя. А коли доживаєш до сорока років, а потім до шістдесяти, то виявляється, що все так само є і нікуди не дівається. А те, що лишається за загальнолюдським хронометражем не 40-50 років, а 20 років, то ніхто не знає. Про те, що «За чверть десята», то я навіть хотів написати цифрами «21: 45» - двадцять перша сорок п’ять. Коли в тебе є ще година до опівночі і треба цей час провести так, щоб не шкодувати».
Це одна «історія» (мотив), про яку зазначив Юрій Макаров. Друга – це розповідь про радянські проблеми. Автор розвінчує стереотипи про те, як у Союзі було добре жити, «про все безкоштовне», «мир і спокій радянського народу»: «Я зовсім не відчуваю ностальгії за радянським часом. Я тоді був «послідовною контрою». І я зараз нічого доброго про ті часи сказати не можу і не хочу».
За словами журналіста, його книга розповідає про прості речі. На кожен аргумент, він знаходить контраргумент і серйозно говорить, що його книга (почасти автобіографічна) про людину, яка вдивляється у своє минуле «без гордості»: «Є якісь речі, які варто було зробити чи дії, яких не можна було собі дозволяти».
Окрім розмов про свої книги, Юрій Макаров повідав присутнім багато фактів з його власного життя. Зокрема розповів про свого батька, його ув’язнення, а також діда, який виховував своїх дітей «русскими», однак над письмовим столом все життя мав портрет Шевченка. Саме завдяки цим двом особам тепер Юрій Макаров є тим, ким є. І їхній досвід використаний у книзі «За чверть до десятої», яка розповідає про переосмислення життя, речей, які були і не були зроблені, набутих цінностей і втрачених ілюзій.
