Становлення саксонського герцогства: від Лева та Ведмедя до курфюрстів
Розповідь про правителів Саксонії розпочнемо з очільника дому Асканія-Ангальт, графа Балленштедта і Орламюнде, маркграфа Лужиці (1123—1131), герцога Саксонії (1138—1142) Альбрехта Ведмедя (нім. Albrecht I. von Brandenburg, більш відомий як Albrecht der Bär, бл. 1100 — † 1170), який увійшов в історію Німеччини також як маркграф Північної марки (1134—1157, нім. Nordmark, заснована в 936 році королем Східного Франкського королівства Генріхом I у вигляді прикордонного маркграфства для захисту Саксонського герцогства від нападів венедів) і, бабільше, як засновник Бранденбурзької марки (перший маркграф у 1150, а також 1157–1170). На його печатці (на світлині нижче — ліворуч) ми бачимо лицаря зі списом, мечем і щитом, на якому зображено роздвоєний хрест із завитими кінцями та двома кульками обабіч у верхній частині і напис: 'Adelbertus D(e)i gr(ati)a marchio'.
Син Альбрехта Ведмідя, Бернхард III (нім. Bernhard III, між 1134 та 1140 — 1212) отримав у 1170 р. після смерті батька у володіння князівство Ангальт (як граф Бернхард I, 1170—1212,) і резиденцію асканійців Ашерслебен (за часів Альбрехта Ведмедя саме вона стала центром князівства). До речі, це одне з небагатьох міст у Німеччині, яке має донині дуже добре збережене міське укріплення та майже недоторканий центр міста часів Середньовіччя.
В 1172 році, після смерті брата Альбрехта, Бернхард (його печатка вище праворуч) успадкував графство Балленштедт, об'єднавши в своїх руках родові володіння Асканіїв в Гарці, а також по річках Заале і Ельбі. А наступного, 1173 р. Бернхард отримав від імператора Фрідріха I Барбаросси графство Плецкау, що призвело до конфлік з Генріхом Левом, на той час діючим герцогом Саксонії та Баварії. Проте невдовзі, після суду над останнім у 1180 р., Генріха Лева було позбавлено володінь, які імператор Фрідріх поділив поміж своїми вірними та менш одіозними васалами.
У підсумку Саксонію було розділено на декілька володінь, з яких герцог Саксонії (1180—1212) Бернхард ІІІ отримав землі по правому березі Нижньої і Середньої Ельби (колишня Остфалія). За ними згодом закріпилася назва «герцогство Саксонія» (сучасна Нижня Саксонія). Після смерті герцога його володіння були розділені між двома синами — Генріхом, який отримав родові графства Ангальт та Балленштедт, і Альбрехтом, який отримав титул герцога Саксонії.
Альбрехт I (нім. Albrecht I von Sachsen; бл. 1175 — 1260) з дому Асканіїв очолював герцогство Саксонію протягом майже 40 рокыв (1212—1260). Підтримавши імператора Оттона IV в його війнах проти Гогенштауфенів, у 1217 р. став регентом маркграфства Мейсен. Здійснив декілька походів проти Альбрехта I, архієпископа Магдебурга, який був прихильником Фрідриха II Гогенштауфена. У 1218 році останній ставши імператором затвердив Альбрехта I в його володіннях. 1219 році брав участь у хрестовому поході до Лівонії.
Альбрехт II (нім. Albrecht II. von Sachsen, Engern und Westfalen; 1230 — 1298) — герцог Саксонії з 1260 року, граф Брени з 1290 року та Гоммерна з 1295 року. Син Альбрехта I та його третьої дружини Єлени Брауншвейзької. Засновник Саксен-Віттенберзької лінії Асканіїв. У 1288 році звернувся до короля Німеччини Рудольфа I Габсбурзького з проханням офіційно закріпити за його родом статус курфюрстів (виборців короля), що спричинило тривалий конфлікт із династією Веттінів. У 1290 році отримав від імператора Рудольфа II графство Брена, а в 1295 році — графство Гоммерн. У 1292 році від свого імені та імені племінників брав участь у виборах короля, підтримавши кандидатуру Адольфа Нассауського. У 1296 році відбулося остаточне розділення герцогства Саксонія між двома гілками дому Асканіїв — на Саксен-Лауенбург і Саксен-Віттенберг, останню з яких очолив Альбрехт II.
Його старший син, майбутній герцог і курфюрст Саксен-Віттенберга Рудольф I (нім. Rudolf I., Herzog von Sachsen-Wittenberg; 1285 — 1356), названий на честь свого діда, короля Німеччини Рудольфа I, у 1290 році успадкував графство Брена. Оскільки на момент смерті батька у 1298 році він був ще надто малим, опікуном і регентом герцогства стала його мати Агнеса, донька короля. Підтримавши імператора Карла IV Люксембурзького, у 1355 році в Празі отримав від нього сан курфюрста, ставши першим курфюрстом Саксонії з роду Асканіїв. Найбільший успіх прийшов до Рудольфа 4 жовтня 1355 року, коли імператор видав «Золоту буллу», яка проголошувала в курфюрствах закон первородства, робила курфюрства неподільними та закріплювала титул курфюрста Саксонії за саксен-віттенберзькою гілкою.
Що ж змінилося між двома парами герцогських портретів за 100 років?
Поперше, чорного ведмедя, що крокує наверх по червоній зубчастій стіні з відчиненими воротами (герб принца Ангальт) змінив золотий орел на синьому тлі (герб саксонськиї пфальц-графів):
По-друге, чорно-білу "шахматку" Асканієв змінив символ герцогства Енгерн: три червоні листи латаття (також: морський лист, геральдичне серце) у срібному полі. Останнє (повна назва: Герцогство Вестфалія та Енгерн) Бернхард III отримав у 1180 році після розподілу герцогства Саксонія в Гельнхаузенському рейхстазі. Тоді єпархія Падерборн і ті частини, які лежали на території Кельнської архієпархії, були об'єднані в нове герцогство (і спочатку були підпорядковані Кельнській архієпископії). Інша частина відійшла як герцогство Вестфалія і Енгерн до Дому Асканіїв. Приводом для цього розподілу спадків колишнього правителя Саксонії Генріха Лева стала його опала до імператора Фрідріха Барбаросси.
Згодом герб Енгерна, що дом Асканіїв використовував у своїх герцогствах в Ангальті та решті герцогства Саксен-Віттенберг був наданий створеному на цій основі графству Брена. Після того, як Саксен-Віттенберг перейшов до Фрідріха I в 1423 році, він також використовувався герцогами з дому Веттінів, а з 1815 року — королями Пруссії у Великому гербі.
