Крах імперії російських царів: Федоровичі та Шуйський vs. Дмитро-Сигізмунд (1584-1610)

Розпочнемо серію матеріалів з періоду, що настав після відходу у кращі світи Івана ІV Васильовича (точніше, групи монархів, яку традиційна історія — ТІ — подає як період правління Івана Грозного).

У 1584 році московський трон посідає цар за правом крові — Федір Михайлович. Це і є кінець «Грозних» часів, вважає О. Кас, наводячи вагомі аргументи нижче. 

На церемонію вінчання на царство прибувають з поклоном усі європейські посли. Протягом року царя визнають усі провінції, сибірський цар, кримський хан усіх татар Сафа-Гірей і навіть цар Кахетії. Йде зміцнення централізованої влади, що, за словами Джерома Горсея, дуже насторожило всі суміжні країни, які відчули запах свободи під час смути в метрополії. Захід зрозумів, що звільнитися від гніту імперії можна не в прямому зіткненні, а лише через смуту в самому серці Московії. Царювання Федора Михайловича лаконічно  закінчується. За офіційною версією, він помер, дітей не залишив і династія Рюриковичів, таким чином, обірвалася (швидше за все, тут криється підступ: цар був отруєний).

НАЩАДКИ РЮРИКОВИЧІВ: БОРИС ТА МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧІ

Проте, за нашею реконструкцією, зі смертю Федора Михайловича династія Рюриковичів не переривається, адже він залишив після себе двох синів - Бориса і Михайла. На трон сідає Борис Федорович, який починає своє правління з репресій щодо запідозрених в отруєнні батька бояр. Однак 13.04.1605 царя отруюють.

На престол сідає його син Федір Борисович. Проте вже 01.06.1606 його теж убивають — починається чергова смута. Головним претендентом на престол є молодший брат царя Бориса, Михайло Федорович. Але оскільки йому всього 9 років, і він не може успадковувати престол, правити країною до повноліття має опікун. За знатністю роду ним мав би стати Дмитро Іванович — двоюрідний дід Михайла Федоровича (див. Генеалогічне древо царів). Він і в'їжджає під загальне захоплення до Москви 01.06.1605 р. і займає трон як правитель і опікун до повноліття царя Михайла, що в традиційній офіційній історії (ТІ) відображено як небилиці та вигадки про «Лжедмитріїв».

Проте ані бояри, ані армія, ані народ ніякого беззаконня в тому не бачать: усі знають Дмитра Івановича в обличчя — він абсолютно законний регент. У цей час Дмитро Іванович віддаляється з Москви до Польщі, де зріє план зміни династії Федоровичів.

ВАСИЛЬ ШУЙСЬКИЙ: ВОЄВОДА ЩО СТАЄ ВАСИЛЕМ IV

Зупинимося на постаті Василя Івановича Шуйського. Згідно версії ТІ,  його походження невідоме. Починає згадуватися в розрядках як воєвода з 1580 р., з 1585 на воєводстві у Смоленську, з 1587 — в опалі. Потім знову нічого, і з 1600 р. — вже воєвода в Новгороді. Найзахоплююче починається з війни проти «Лжедмитрія». 20.01.1605 завдає поразки при Добринчах, облягає Лжедмитрія в Кромах, останній ледве залишається живим. Шуйський — головний натхненник версії самозванства Дмитра Івановича, а потім раптом каже зворотне. Організатор повстання проти Годунових, а також 01.06.1605 р. — проти Федора Борисовича.

Дмитро Іванович входить до Москви відразу в день повстання і на царство — в той же день. Шуйський починає нову змову, викритий, «готував голову скласти на пласі», але знову виправданий і обласканий Дмитром, потім знову змова, знову викритий… і т. ін. Зрозуміло одне: так не буває. Дмитро Іванович, увійшовши до Москви, першим ділом посадив бі Шуйського на кіл, бо той заслужив. Будь-яке інше рішення абсурдне! Якщо, звісно ж, не було попередньої угоди. Втім, якщо вона була, все стає зрозумілим.

Виглядає так, що Михайло Іванович Шуйський, як воєвода у Смоленську (прикордонному з Польщею місті), уклав договір з Дмитром Івановичем про просування його на престол. Шуйський — це «криголам» Дмитра Івановича, і він із своїм завданням добре упорався. Прибравши Бориса Федоровича і його сина, Дмитро Іванович сідає на законне регентство, а Шуйський — його головний фаворит.

Klavdij F. Lebedev (1890 ca.), False Dmitri I. entering Moscow, 20 June 1605, via Wikimedia Commons

Однак, відчувши владу, 17.05.1606 р. Шуйський прибирає з трону і Дмитра Івановича, який тікає до Польщі. Висунутий на престол боярством, Шуйський при вінчанні на царство присягає на хресті усі найважливіші справи вирішувати з боярами. Тобто правити з обмеженнями. Випадок унікальний: вперше за всю історію царства престол посідає колишній воєвода не знатного походження. Що, хіба інших князів не залишилося? Тоді чому не зібраний загальний Собор, як, наприклад, потім при виборах «Романова»? 

Ця загадка має лише одне логічне рішення. Шуйський сідає не на царство, а очолює опікунську раду неповнолітньому царю Михайлу Федоровичу. Тому й робиться крестоцілувальна грамота про те, що коли цареві виповниться 16 років, трон буде переданий законному спадкоємцеві. Саме про цю «крестоцілувальну грамоту» нагадає потім повнолітній цар Михайло Федорович у 1613 р., докоряючи московським боярам за її невиконання. Тому й згадується про обмеження опікунською радою дій Шуйського. Шуйський незабаром оголосить себе Василем Івановичем Четвертим і порушить клятву. Починається громадянська війна.

ПАРТІЇ ВІЙНИ ЗА ЦАРСЬКИЙ ТРОН

До кінця 1606 року в країні склалася наступна ситуація. За владу ведуть боротьбу три партії:
1. Партія Василя Івановича Шуйського, який узурпував Московський трон, але сам Шуйський нелегітимний ані як цар, ані як регент. Він спирається на північно-західні провінції (Прибалтійські землі, Лівонія, Псков, Новгород на Волхові, Смоленськ), має домовленості у Скандинавії. Перспективи: щоб стати легітимним царем, необхідно знищити і Михайла Федоровича, і Дмитра Івановича, тобто останніх претендентів по крові. Умовно «Шведська партія».
2. Партія Дмитра Івановича, який є законним опікуном неповнолітнього Михайла Федоровича, але не володіє троном. Спирається на південно-західні провінції (Польща, Сіверська земля, Дніпровська і Донська ординсько-козацька знать). Перспективи: прибравши з Москви Шуйського, він стає законним опікуном-регентом. Прибравши потім Михайла Федоровича, одразу стає царем, причому єдино законним по крові. Умовно «Польська партія».
3. Партія Михайла Федоровича, який є царем, але через малолітство не може зайняти престол. Спирається на староординські столичні міста Поволжя, Казань та Сибір. Перебуває у вотчині російських царів — Костромі, під захистом патріарха всія Русі Філарета. Михайлу Федоровичу потрібно просто дожити до літа 1612 року — тоді він стає законним і єдиним царем.

Тушинский лагерь Лжедмитрия II, Ivanov Sergei - Roerige Tijden, XIX Jahrhundert

Саме в цей час відбувається відокремлення від "московської імперії" Польщі та Швеції [що до того були значно більше, ніж її сателітами]. Все більш, ніж логічно: оскільки влада в метрополії не э легітимною, немає сенсу і данину платити, адже незрозуміло кому. Тобто 1606 рік є реальним початком незалежності Польського і Шведського королівств.

Головні події першого етапу громадянської війни розгортаються навколо Москви, адже це — не столиця, а це місце, де можна отримати право на царство. Москва і Успенський собор — це місцевий Реймс із Реймським собором. Хто взяв Москву — той і цар. Час смутний, розбиратися з легітимністю будуть потім.

ДМИТРО

Уже восени 1606 р. війська Дмитра Івановича (під керівництвом воєводи Івана Болотникова) беруть в облогу Москву, але не вдало. Натомість в травні 1607 р. Шуйський зазнає нищівної поразки від Дмитра Івановича під Новгородом на Волхові. Але Москву Михайлу Івановичу Шуйському вдається втримати, а значить — і корону. Розуміючи всю хиткість свого становища, Шуйський бажає хоч якось надати своєму правлінню легітимності. Зокрема, він вирішується на дивний (з погляду сучасних істориків) крок:

«Після придушення повстання Болотникова, взимку 1607 р. саме святитель Гермоген з метою заспокоєння країни здійснив акт прощення і дозволу всім православним християнам за зради і клятвопорушення, вчинені проти Бориса Годунова і Лжедмитрія. Для цього з ув'язнення був повернутий престарілий патріарх Іов. Після оголошеного з цього приводу всенародного посту, 20 лютого 1607 р. в Успенському соборі Кремля відбувся обряд “Прощі”. Після молебню, здійсненого Гермогеном, колишньому патріархові Іову подали покаянну чолобитну, в якій перераховувалися зради і клятвопорушення з проханням до патріархів пробачити зради. Потім було зачитано “дозвільну грамоту” від імені обох патріархів і всього Освяченого собору, в якій оголошувалося про прощення за всі вчинені зради. Головне завдання цього обряду полягало, звісно ж, у тому, щоб, отримавши прощення за минулі зради, народ надалі не порушував хрестового цілування. І хоча після цієї події бродіння в народі не закінчилися, але початок всенародному покаянню було покладено».

Тобто, це народ винен, це він порушував хрестні цілування? Тут ТІ-історики зовсім заврались. Звичайно ж, все не так. Михайло Іванович оголошує амністію всім СВОЇМ зрадам, включаючи головну – зраду стосовно Михайла Федоровича, адже саме йому цілували хрест, як єдиному законному спадкоємцеві. Але що було, те було. Тепер вже "поїзд пішов": ми покаялися, попостилися і залишилися «законним» царем, узаконивши це дійство рішенням Собору.

«ТУШИНСЬКИЙ ЗЛОДІЙ»

Тепер давайте розберемося: хто був «воренком», «царьком», «тушинським вором». Згідно ТІ, виходить повна утопія: нібито, з 1607 по березень 1610 р. в Москві два претенденти – один в Кремлі (Шуйський), інший у Тушині ("Лжедмитрій"). Сиділи собі три роки, а народ... метався, не знаючи, який цар з них законний. Від Тушина до Кремля – година пішки або 15 хвилин конем. Але нічого, сиділи мирно, парилися в одних банях, в одних корчмах горілку пили, як добре – чого воювати? Прямо «Стояння на Угрі» XVII століття. Нібито Дмитра Івановича називали «царьком» і «тушинським злодієм». Однак, що він, власне, вкрав?

Трон у Шуйського, влада у Шуйського, Кремль у Шуйського. Так хто ж «злодій»? Звісно, не стояв Дмитро Іванович у Тушині – бо знаходився в більш безпечному місці. А у Тушині знаходилася ставка саме Шуйського – так безпечніше. Розумів Михайло Іванович, яка небезпека чекає його в Кремлі! Не дай Боже, хтось подушечку вночі на обличчя накине, або отруту у вино підкладе. Сам він добре знав, як це робиться — тут військо ніяк не допоможе. Стояв Шуйський на Волоколамській дорозі, яка й вела прямо до Швеції і Литви, до єдиного місця, куди можна втекти. Його і звали «тушинським злодієм», бо він усе відібрав у законного царя і законного опікуна.

Ось як у народній пісні співають:
Із-за шведськії, із литовськії із земелечки
Виїжджає злодій-собачушка на доброму коні,
На доброму коні в чисте поле,
Ставав злодій-собачушка під столицею,
Під столицею у славному рубежі.

Хто спирався на шведів? Шуйський. Він і є «тушинський злодій». Письмову історію можна переробити, а народні пісні як? Все те, що розповідають ТІ-історики про "Лжедмитрія", нічого іншого, крім сміху, викликати не може.

Маленький фрагмент: «Навесні 1607 р. під Калугою Болотников розбив армію Шуйського. Провідник повсталих постійно звертався до литовських аристократів із проханням надіслати нового «царя Дмитрія», «бо війську без государя неможливо». Десь у Білорусі литовські спецслужби знайшли шкільного вчителя, якого вигнали на вулицю за непристойну поведінку. Він був зовні схожий на Лжедмитра І. Його вмили, нагодували і сказали, що він буде російським царем. Історія навіть не зберегла імені людини, яка стала "Лжедмитром II". Правда, колишньому "вчителеві" не вистачало ані сили волі, ані освіти. Виникли проблеми і з релігією, оскільки він був прихильником юдаїзму, і висловлював бажання поширити в Росії Талмуд».

І цей нісенітницю пишуть професори історії. Цю маячню вивчають у школі!

ПОЯВА КОРОЛЯ СИГІЗМУНДА

«Восени 1609 р. польська армія на чолі з королем Сигізмундом вторглася в Росію, ввзявши в облогу Смоленськ. Лжедмитрій став нікому не потрібен. Він втратив владу і втік до Калуги під виглядом візника гною…». Зверніть увагу, раптово на сцені з'являється нова фігура – Сигізмунд. Хто такий, з чим його їдять?

Чатиємо далі: «Тушинські перелітники після втечі Лжедмитрія не знайшли нічого кращого, як звернутися до Сигізмунда із запрошенням на російський престол королевича Владислава. Польський король погодився, але за умови, що це буде тільки після придушення «всіх бунтів». До того він сам готовий тимчасово зайняти московський трон. У квітні 1610 р. після бенкету несподівано помер талановитий полководець М.В. Скопін-Шуйський. У столиці розпустили слух, що його отруїв брат царя, заздрісний і боягузливий Дмитро Шуйський. Це стало останньою краплею – родину Шуйських зненавиділи. 17 липня Василя скинули і насильно постригли у монахи».)))

Така ось петрушка. Панове ТІ-історики, вам дуже смакує?

Подання полоненого царя Василя Шуйського Сенату і Сигізмунду III у Варшаві, 1611

Швидше за все, було не так. Ставка Дмитра Івановича весь час знаходиться в Калузі. Тут все зрозуміло – основні провінції, що підтримують Дмитра, розташовані на півдні, південному заході від Москви. Режим Шуйського приречений, адже на стороні законного опікуна головні сили Московії – ординсько-козацькі війська. У 1610 році Дмитро Іванович входить до Москви, Шуйський тікає на північ. 27 серпня Москва присягнула… кому? Звісно, Дмитру Івановичу та його синові, але тут треба зупинитися детальніше.

Далі буде...

Про автора.
Олександр Кас (Касаткін) - російський історик, дослідник-новатор. Сфера наукових інтересів - історія Московського царства та Російської імперії (XVII-XVIII ст.). Використовує багато рідкісних і унікальних першоджерел. Зібравши на дискусійному майданчику "Історичний Клуб" опонентів та однодумців, висунув і обґрунтував версію про те, що першим Романовим у династії російських царів був Петро І, а за правління Михайла Федоровича відокремилася західна гілка династії ("Ваза"), до якої належав, зокрема, син курфюрста Бранденбурзького та царівни Софії (Петро), який на початку XVIII століття "прорубав вікно" з Європи до Росії, узурпувавши владу.