В генералів зраджують нерви: Козак матюкається, Сало повертає до Львова міліцейські політичні репресії
Щоб підтримати бойовий дух депутатів напередодні «рішучого бою» зі Салом, активісти Громадянського руху «Відсіч» надіслали на їхні електронні адреси підбадьорююче звернення. А на випадок, якщо ті не регулярно відвідують свої скриньки, розіслали ще смс-повідомлення із текстом: «Вимагаємо на сесії проголосувати за недовіру Салу! Зазирніть у ваш E-mail». Більшість реагувала адекватно. Деякі телефонували на номери, з яких їм надійшли смс, деякі надіслали смс у відповідь, в основному цікавлячись, хто це, а також цікавлячись мотивами та висловлюючи власну підтримку.
Єдиним депутатом, в кого здали нерви, виявився давній друг Олега Сала, генерал-лейтенант Тарас Козак (не міліцейський – митний).
"...Мене звати Козак Тарас ..."
Той, зателефонувавши, вилив у слухавку порцію добірної лайки: «Слухай, друже, ти знаєш, хто я такий? […] Мене звати Козак Тарас […] От послухай, ти можеш вимагати лише в свого тата чи своєї мами». На коректне пояснення активіста, що депутатська посада передбачає вимоги до народних обранців з боку громадян, генерал-депутат істерично зірвався: «Послухай ти, пєтух, бл*ть, щоб тобі соплі обдерло, поняв? Вимагати від мене ніколи нічого… в мене можна просити. Поняв?». На прохання активіста змінити тон та «розмовляти нормально», перейшов до змалювання конкретних загрозливих перспектив: «Слухай, я тобі щас яйця здавлю, то ти ще всрешся, бл*ть».
Звичайно, генеральський інтелект, затьмарений праведним гнівом за несправедливо недооціненного побратима-Сала, не міг навіть спробувати спрацювати. А саме, припустити, що його співрозмовник трохи має досвід журналістської діяльності й за професійною звичкою записав весь його «потік свідомості» та ввічливості. І тепер охочі можуть прослухати цю коротку, проте змістовну розмову, дбайливо розміщену в Інтернеті.
А саме в день засідання сесії, 12 листопада, у Львові в районі площі Соборної, приблизно о 5-й годині ранку, при розповсюдженні листівок руху «Очистимо Львівщину від Сала!» четвіркою міліціонерів було затримано двох активістів Громадянського руху «Відсіч» - Христину Груник і Руслана Макара. Правоохоронці відверто зізналися - затримали саме за поширення листівок проти Сала. Мовляв, була б це якась рекламна продукція – претензій не було. Представитися відмовилися, вигадати жодної статті, на підставі якої затримали активістів, не спромоглися. Зате викликали «на підмогу» ще й слідчо-оперативну групу, яка протягом більш ніж години «розбиралася» з небезпечними молодими особами.
Після тривалої суперечки про незаконність таких дій активістів нарешті відпустили. Але не встигли вони пройти і двохсот метрів, як їх знову зупинили, бо «надійшла вказівка згори». І в очікуванні наступних «високих вказівок» протримали на місці подій ще близько двох годин. Загалом за весь цей час там встигли побувати більш ніж півтора десятки правоохоронців – патрульні, слідчо-оперативна група, потім ще окремо слідчі та навіть дільничний – Соловій Орест Миколайович – єдиний, чиї дані змогли дізнатись молоді люди. В перехожих, які спостерігали за цим міліцейським цирком, складалося враження, що затримали щонайменше небезпечних злочинців, які перебували у розшуку Інтерполу.
Тим часом в міському управлінні міліції, до якого почали звертатися колеги затриманих із логічними запитаннями стосовно того, що це відбувається в центрі Львова, заспаними голосами чергові одноманітно пояснювали, що активістів затримали, бо в листівках були висвітлені «5 моментів з біографії Олега Сала», тобто «листівки політичні» і тому правоохоронці хочуть знати «звідки вони взялися» та «хто їх друкував». Згодом Христина Груник розповіла, що на вулиці їх справді постійно про це випитувалися, отримуючи стандартну відповідь: листівки з Інтернету, з власної ініціативи роздрукували на власному принтері. І надалі відмовлялися давати покази на підставі 63 статті Конституції України, де, зокрема, сказано: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».
Врешті міліціонери втратили терпець, усвідомивши, що заслужити похвалу від начальства за розкриття підпільної «анти сальної» друкарні їм не вдасться, а «вибивати» з молоді інформацію звичними методами, видно, не наважилися – справа ж політична! Отож, привели парочку фальшивих понятих (яких насправді на вулиці не було, і нічого бачити не могли), і склали протокол про адміністративне правопорушення за статтею 152 КУпАПу (порушення правил благоустрою міста). Молодим людям не дали не лише копії протоколу, але й навіть не дозволили сфотографувати оригінал. Зате вони, а за короткий час і вся львівська громада, дізналися набагато важливіше: виявляється, інформація стосовно непривабливих фактів з біографії Сала – це політична інформація, і відтепер львівська міліція знову, як вже було в 2004 році займається політичними репресіями (себто, боротьбою зі свободою слова та поширенням інформації). А як же: Сало є, а репресій немає?!
