Зведений брат-росіянин (vol. 2)
Валерій Бебик, досліджуючи писемні пам’ятки періоду Русі, вказує на те, що вже в той час не існувало рівності й братерства між народами, зокрема українським та російським. Російські «правильні» історики завжди розказували нам про єдність і «братність» українського, російського та білоруського народів, які вийшли з єдиної слов’янської колиски. І що (чомусь так вирішили російські історики) «російський» брат – найстарший в цій родині. Задля правдоподібності цієї «рідності» московські царі та імператриці вивезли з України всі дохристиянські пам’ятки і «правильні» історики, дослідивши всі ці пам’ятки, зробили правильні висновки. І як наслідок, тепер маємо отаку-от родину на чолі зі старшим братом-росіянином.
Історик говорить зовсім про інше походження українців. За його версією (і, до речі не лише його, а й інших дослідників) українці є нащадками скіфів, у той час, як росіяни нащадки народу моксель+золото-ординські племена.
І навіть за часів колиски слов’ян Київської Русі було розрізнення між народом, котрий проживав на території сучасної України, і всіма іншими, котрі також проживали і на території сучасної Росії. Для підтвердження цієї думки Валерій Бебик наводить уривок з «Правди руської» Великого князя Ярослава. Посилаючись на російського дослідника «Правди Руської» М. Тихомирова, Валерій Бебик говорить про те, що русин (українець) і словени (всі інші сусідні нородності) представники різних народів. Отже, українці – нащадки скіфів і не мають нічого спільного зі «словенами».
Ця теза кардинально змінює уявлення про походження нашого народу і про «братність» українців з росіянами. Така «рідність» важлива лише в політичному плані російському керівництву, і не має ніяких зв’язків з об’єктивною реальністю.
Княжий Київ
Інший український історик Леонід Залізняк, апелюючи до історичних фактів, нещадно спростовує «московські» міфи щодо спадкоємництва Москвою і Московською державою здобутків княжого Києва. Він піддає критиці тезу, що Москва є «Третім Римом».
Він піддає сумніву існування єдиної давньоруської народності. Оскільки держава слов’ян із центром у Києві не була моноетнічною. Також він говорить про те, що спільність склавинів, котрі утворили слов’янську Київську Русь і народів, що населяли теперішню територію Росії виникла значно пізніше. На підтвердження цієї думки історик наводить дослідження мовознавців. Зокрема, появу топонімів пов’язаних із назвою Київ. Усі дослідники погоджуються, що Київ на Дніпрі є першим. Потім разом із розселенням склавинів ця назва поширюється на Балканському півострові. І значно пізніше таке поширення відбувається на території Поволжя. Український науковець вказує на те, що це пов’язано із слов’янізацією російських земель. І цей процес припадає вже на той час, коли утворилася Київська Русь.
Російська ж історія спирається на думку, що український і російський етноси утворилися лише після падіння Київської Русі під натиском монголо-татар. І таким чином Москва і Московське царство успадкувало права Києва. Та на противагу цьому Леонід Залізняк наводить літописи «південних» літописців, котрі «другим Києвом» називають Галич, і аж ніяк не Москву.
Також науковець на підтвердження правильності своєї тези наводить дослідження Михайла Грушевського, який також вказував на те, що українці й росіяни не мають спільного походження. Грушевський також вказував на те, що правонаступником княжого Києва був саме Галич.
І тогочасні історики російської імперії підтверджували цю гіпотезу й розглядали українців та росіян, як різні етноси. Однак, як стверджує Леонід Залізняк, це тривало до того часу, допоки в історію не втрутилася політика.
Уявлення про спільну давньоруську народність стало історичним виправданням експансії московських князів на захід. За цієї теорії Московська держава поставала, як чи не єдиний захисник православної віри і нащадок Великої Русі. А російський імперський історик Карамзін вже Русь і не називає Руссю, а просто – Росією.
Таким чином, спираючись на твердження Леоніда Залізняка щодо походження українського та російського етносів, тобто їхню «різність», можна пояснити, чому Київська Русь ніколи не була монолітною державою, яку завжди розривали міжусобні чвари. Також ця теорія пояснює те, що після падіння Русі після монгольсько-татарської навали центр залишків держави, за свідченнями літописців, перейшов не куди інакше, як до Галича – історичної батьківщини склавинів. А місце Москви у всіх цих процесах і претензіях на спадок держави русинів, не що інше, як історичний міф.
Фото: «medievalists.net», «west-info.if.ua»
