Надія Савченко і Тарас Бульба

Перше, що подумала – чорний піар. Відверто кажучи, тоді я не надто заглиблювалася у історію героїні-льотчиці. На усі свої запитання, чому усі саме довкола неї так бігають, отримувала одну відповідь – бо вона жінка. Але коли знайшла роздруківку про рідне місто, зацікавилася. Зрештою, якщо є чорний піар, то значить ця жінка щось таки й важить. Прочитала двічі. Знайшла оригінал книги в мережі, щоб упевнитися, що це справжній фрагмент. І довго не могла прийти до тями. Я ніколи не героїзувала Надію Савченко. Я просто про неї не думала. Чи то самозахист так спрацьовував, чи то просто вчасно у моєму житті з’явилися інші проблеми, але я обійшла загальнонаціональну ейфорію стороною.

Проте знайомство із книгою повернуло до реальності. Я подзвонила до кількох друзів, розумних людей, думкам яких довіряю. Спробувала розпитати, за що ж усі так тягнуться за Надією. Відповіді були схожі – вона герой, для України її визволення – справа честі, зараз не час шукати брудну білизну. Спроби заперечити, що герої не дивляться на людей з висоти пташиного польоту, зустріли скептично. Зрештою, я залишилась при своїй думці. На самоті.

Минули лічені тижні і «героїню» звільнили. Отак раптово. Після вироку, після довгих плачів і перемовин, після постійних голодувань і відміни голодувань. Чесно кажучи, своєю поведінкою Надія була дуже схожою із своєю начальницею – Юлією Тимошенко. Та теж неодноразово то хворіла, то зцілювалася, то їхала на суд, то її не випускали. Мабуть, це заразне. Отож, звільнили надію всієї України. Всі кинулися її зустрічати. Квіти, сльози, ледь не поклони до землі. Тоді у мене виникало тільки одне запитання: а де інші полонені? Чому за них не пропонують такої ціни? Чи то Порошенко такий джентльмен, чи то усі зійшли з розуму. Але ейфорія була голоснішою, і я знову подумала, що можливо, помиляюся.

Сьогодні відсоток людей, які підтримують Савченко стає все меншим. Чи тому що Савченко змінилася? Аж ніяк. Той, хто бодай намагався прислухатися як вона говорить і що, давно зрозумів, що це не просто жінка – це загадка, яку навряд чи варто розгадувати. Той, хто прочитав бодай один розділ її книги, ніколи не буде сумніватися у тому, що для Надії немає перешкод на шляху до мети. Вона затопче. Вона піде по головах, по принципах, по усьому. Головне, показати усім, ЩО вона може. Проблема тільки в одному: куди піде?

В гонитві за месією, ми самі ж «випустили на свободу» непередбачувану жінку. Ніхто не знає, що вона зробить у наступну хвилину. Їй потрібне визнання. Якщо це визнання вона отримає там, їй, цілком можливо, буде плювати на те, що робиться тут. Бо тут однаково усі гнилі, а там люди борються проти системи. Вміння Савченко робити яскраві порівняння – її особлива риса, яка іноді доводить до сказу. Вона ставить на одну лінію майданівців і антимайдан, майданівців і терористів. Здається, усі довкола неї нерозумні бідні вівці, яких треба наставити на путь істинний. І Плотницький зі своєю братією, і українці, які за її визволення сльози проливали, і колишні колеги із гнилої частини в районному містечку, і навіть Президент, Тимошенко і усі-усі-усі. Але вона готова піти на жертви і показати праведний шлях тим, хто загубився. Чим не месія?

Після першого знайомства із Савченко, коли я обурювалася її гидотним ставленням до людей, які її оточують, я не претендувала на істину. І зараз на неї не претендую. Для мене Надія Савченко – особа, яка власні комплекси намагається подати під соусом героїзму. І їй це вдається, бо ми це дозволяємо. У кожній людині, яка вчасно крикне «Слава Україні!», ми вбачаємо рятівника, який за тиждень, максимум місяць, подарує нам Рай. А коли щось іде не по плану, голосно грюкаємо дверима, клянемо, і приглядаємося до наступних кандидатів.

Надія Савченко ніколи не була героєм. Це ми зробили її героєм. Зрештою, вона навряд чи є агентом Кремля. Навіть божевільній Росії неконтрольована Савченко не потрібна. Вона просто ніхто. Ілюзія спраглого українського народу, який після Ющенка, Парасюка, Саакашвілі і їм подібних, знову шукає людину для ідеалізування. І коли ми почнемо ставитися до неї як до леді «ніхто», тоді й причин для політичних дискусій не залишиться. Пам’ятаєте слова Тараса Бульби? Отож бо, ми її породили і тільки в наших силах повернути її з небес на землю, у чергове «болото», де вона зможе знову успішно показувати, хто у цьому житті королева.

Бо про депутата, який їде до терористів без жодних делегувань і говорить з ними про амністію, повинні говорити у контролюючих органах, а не на форумах, висміюючи шапку чи чоботи. Бо «героїню», яка створює власну громадську платформу одразу після того, як бідкалася, що нічого не тямить у політиці, потрібно терміново стирати з нашої історії. Ми зробили її особливою, коли звільняли з полону. І зараз даємо їй аванси, на які не повинен розраховувати ніхто. То хто ж винен у тому, що Савченко досі існує у політичному житті України?