Сина Лева та Дарії Ребетів Андрія поховали на Waldfriedhof у Мюнхені

Колишній довголітній співробітник Української редакції Радіо Свобода, історик пішов із життя 11 січня у Мюнхені, повідомила його родина.

Андрій Ребет був сином провідного ідеолога та теоретика українського націоналізму Лева Ребета, якого вбив агент КДБ Богдан Сташинський (згодом він вбив і Степана Бандеру).

Мати журналіста Дарія Ребет належала до проводу ОУН та відігравала дуже важливу роль у діяльності організації, а після війни – у міжнародному жіночому Русі. Саме вона з колежанками готувала у 1947 році візит пані Елеонори Рузвельт до одного з DP-таборів у Штуттґарті та брала участь у підготовці засад Організації Об‘єднаних Націй щодо прав жіноцтва.

У 2010 році він приїздив до Львова на перепоховання  своїх батьків на Личаківському цвинтарі з Німеччини. Його дружина, Іванна Ребет, у часи Холодної війни керувала бібліотекою Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода у Мюнхені, згодом – бібліотекою Українського Вільного Університету.

«Сенсом життя Андрія Ребета було донесення інформації про соборну історію України, зокрема, правди про Голодомор, яку замовчували, він також досліджував історію Криму», – наголосила вдова Іванна Ребет.

Народившись у 1942 році в гестапівській тюрмі у Бригідках, Андрій Ребет з першого дня свого життя став частиною визвольної боротьби українського народу за свободу і незалежність, вважає о. Володимир (Війтович) з греко-католицького екзархату (ц. Покрови Пресв. Богородиці і Св. Апостола Андрія Первозванного).

За його словами, доля цієї блискучої української родини, що брала активну участь у визвольних змаганнях, була надзвичайно трагічною. Як відомо, Дарія Цісик була двічі ув‘язнена польською владою: у 1932 році (за підозрою допомоги легендарним бойовикам Д.Данилишину та В.Біласу) та у березні 1939-го (пройшовши за ґратами через «сім кіл пекла», пробула в польській тюрмі до початку Другої світової війни). Потрапивши на волю, виїхала зі Львом Ребетом з радянського Львову до Польщі, де вони одружилися, але невдовзі були знову ув'язнені – вже німцями. Після звільнення пані Дарія повернулася до Проводу ОУН, до 1943 р. працювала в референтурі пропаганди. У 1944 р. за наказом Романа Шухевича її з сином Андрієм переправили на захід, до Братислави, а Льва Ребета згодом випустили з Освенціму, після чого родина Ребетів мешкала в Мюнхені.

«Друга Світова війна забрала звичайний побут у багатьох сімей – це в повній мірі відноситься і до родини Ребет, – продовжує о. Володимир. – Пан Андрій був істориком і в такий спосіб намагався вивчати історію нашого народу, часи його визвольних змагань, ціле своє життя він намагався цю історію зрозуміти, розказати і показати іншим».

Андрій Ребет навчався у Мюнхені в Oskar von Miller Gymnasium, потім в Університеті Людвіга Максиміліана на факультеті славістики і історії, завершивши його магістерською роботою про «Весну народів» 1848 року. Далі працював асистентом в мюнхенському Інституті Східно-Європейської історії (Osteuropa-In stitute) для професора Штадтмюллера (Georg Stadtmüller).

Довгі роки А.Ребет працював на радіо «Свобода» в Мюнхені, спеціалізувався на українській історії, працював у редакції з 1975 по 1995 роки; до того закінчив магістратуру з історії Мюнхенського університету.

Хотів писати докторську на тему «ОУН-УПА», але через вбивство батька та загрозу для родини не здійснив цей намір. Його особлива місія також полягала в роботі вчителем Української Суботньої школи, що в ті часи знаходилася на території апостольської екзархії.  

Одружився в 1966 році з пані Іванкою, в 1970 році в них народився син Тарас. Сьогодні з дружиною Терсею він тепло згадує батька, який був інтелігентною і одночасно відкритою людиною, легко вдаючись до спілкування. Мало відомо, що пан Андрій також мав мистецьку жилку. Закінчивши музичну школу, він добре грав на фортепіано та малював.

А.Ребет працював у редакції радіо «Свобода» в Мюнхені з 1975 по 1995 роки, спеціалізувався на українській історії. Також працював доцентом історії в Українському Вільному Університеті.

Його особлива місія також полягала в роботі вчителя Української Суботньої школи (що в ті часи знаходилася на території апостольського екзархату) і наставника «Пласту».

«Як активний діяч «Пласту», він старався пояснити дітям важливі моменти нашої історії, передати майбутньому поколінню бажання вибороти незалежність для України, – наголосив під час літургії о.Володимир. – Йому це добре вдавалося – багато колишніх пластунів пам’ятають його гутірки, під час яких навколо Андрія гуртувалися майбутні будівничі нашої держави.

Коли наприкінці життя він був хворий і вже не мав багато сил, то старався викласти свої враження та почуття у малюнках – його дружина та син мотивували його до цього. Історичні розвідки пана Андрія, що лягли в основу його «Українського щоденника» на радіо «Свобода», вочевидь, також колись знайдуть свого упорядника та видавця.

Останні тижні свого життя він вже йшов своїм шляхом, на якому поруч з ним були дружина та син, які намагалися полегшити його біль і зрозуміти, що б йому пасувало. Він був чемним парафіянином, і заснув у рідному колі, прийнявши до свого серця Ісуса Христа. Світла йому пам‘ять!»

Божественна літургія, що відбулася 17 січня у церкві Покрови Пресвятої Богородиці і Св. Апостола Андрія Первозванного, стала виразом людської любові і подяки пану Андрієві за його цікавий життєвий шлях.

Українська громада попрощалася з істориком, журналістом і пластуном Андрієм Ребетом на цвинтарі Вальдфридхоф і проводила його в останню дорогу до Бога, яку наші предки гарно називали Вічною вартою.