Степан Сапеляк: Некролог від українців Харкова
1 лютого 2012 року відійшов у вічність до Бога ще один лицар Українського Чину Степан Євстахійович Сапеляк. Народився 26 березня 1952 року в с. Россохач Чортківського району Тернопільської області.
В неповні 60 років багатостраждальне серце не витримало поривань, трудів, звершень та протидій від сил Лукавого.
Змалку живучи в патріотичному боголюбивому середовищі він виховувався свідомим патріотом і християнином.
Закінчивши 1969 року Чортківську середню школу, відбув 2 роки в Совецькій армії, а з 1972 року поступив на підготовчі курси філологічного факультету Львівського університету.
Невдовзі прилучився до підпільної молодіжної патріотичної групи, очолюваної В. Мармусом.
Уночі проти 22.01. 1973 р., до 55 –ї річниці проголошення Української народної республіки та 54 –ї річниці “Акта злуки ЗУНР з УНР” , група вивісила над установами м. Чортків 4 національні прапори та 19 написаних від руки листівок.
З лютого по червень 1973 року 7 членів групи разом з С. Сапеляком були заарештовані КГБ і засуджені за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 “за антирадянську діяльність” до різних строків позбавлення волі.
Через 25 років по тому на місці цього чину встановлено пам’ятну дошку з іменами сміливців, кожен з них нагороджений орденом “За мужність”, серед них С. Сапеляк.
Тоді він отримав був 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання. Покарання відбував у таборі суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Пермської області.
Заслання відбував з лютого 1978 р. у с. Богородське Ульчського району Хабаровського краю.
Жив в тяжких умовах посиленої уваги КГБ. По звільненню КГБ не дозволило йому повернутися в рідні місця і після тривалих утисків та поневірянь, зрештою 1983 року йому було дозволено тимчасове проживання в с. Хорошеве на Харківщині. Під загрозою суду по ст. “за тунеядство” був примушуваний працювати на різних роботах чорноробочим.
З активізацією перебудовчих процесів він зрештою зміг влаштуватися в місті Харкові, де активно включився в процеси демократизації та національно-визвольних змагань.
Весною 1987 р. вступив до першого в м. Харкові громадського неформального культурологічного Товариства “Спадщина”, (секція мовознавства і літератури) , яке стало базою для створення цілого ряду громадських і політичних об’єднань, для розгортання демократичних і національно-визвольних процесів .
Влітку 1987 року увійшов до складу Ініціативної Координаційної Групи (ІКГ), яка ініціювала більшість громадсько-політичних заходів у м. Харкові та області.
30 грудня 1987 року С. Сапеляк приєднався до Всеукраїнської Гельсінської Групи й був ініціатором і одним із організаторів створення влітку 1988 року в Харкові харківської філії Української Гельсінської Спілки, яку і очолив.
1989 року – брав участь у створенні Харківського Крайового Народного РУХу України за Перебудову, був делегатом Установчого З’їзду НРУ в Києві.
1989 року його було прийнято до міжнародного ПЕН-клубу письменників, на запрошення якого побував у Німеччині, Канаді, США та Англії, як представник УГС і національно-демократичних сил Харківщини.
1989 року УГС було реорганізовано в Українську Республіканську Партію, Харківську обласну організацію якої, за рекомендацією ІКГ, С. Сапеляк очолив і залишився вірним їй до кінця свого життя.
Був активним членом Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих від дня його заснування 1989 року, а далі заступником голови його Харківської обласної організації.
З 2005 року – членом редакції журналу “Зона”.
Був одним із організаторів і активних учасників багатьох акцій в боротьбі за демократію, свободу і Незалежність України.
Він був першим, хто 9 березня 1988 року публічно підняв синьо-жовтий прапор біля пам’ятника Т.Шевченка в Харкові, а 9 травня повторно на стадіоні “Динамо”. Ці чини були символічною сутністю його життя.
Степан Сапеляк був прапороносцем і справді все своє свідоме життя тримав той український національний стяг, для того жив, працював, за те страждав. Він органічно поєднував у собі Боже, творче начало, сутність письменника, поета з дійовим патріотизмом, безкомпромісністю, що було не легко, не просто, але постійно вчився тому й чинив усе життя.
Його ім’я для більшості наших земляків асоціюється з визвольним рухом за демократію і незалежність наприкінці 80-х років. І в той же час це перш за все неперевершений поет і справжній публіцист.
Вперше про Степана Сапеляка, як в’язня совісті, у 1975 році згадав у своїй Нобелівський промові академік А. Сахаров, який закликав цивілізований світ боротися за звільнення політичних в’язнів в СССР.
С. Сапеляк був відомим у світі автором поетичних творів:
“День молодого листя”. – Брюссель, 1978 р.;
“Без шаблі і Вітчизни”. – Торонто, 1989 р.;
“З гіркотою в камені”. – Нью-Йорк, 1989 р.;
“Тривалий рваний зойк”. – Київ, 1991 р.;
"Журбопис". – Харків, 1995 р.;
“Страсті по любові”. – Харків, 2000 р.;
“Хроніки дисидентські від головосіку. Невольнича мемуаристика”. – Київ, 2003 р.
“Во ім’я слова”;
Зібрання творів в трьох томах. – Харків, 2011 р., а також низки публіцистичних статей.
Лауреат трьох літературно-мистецьких премій. Кавалер орденів “За заслуги” ІІІ ступеня (2005 р.); “За мужність” (2008 р.); “Хрест ім. Івана Мазепи” (2009 р.); а також багатьох Почесних відзнак, грамот та подяк Президента України, Верховної Ради, громадських інституцій, тощо.
Деякі посткомуністичні й новопосталі конформісти та колаборанти намагаються розділяти три іпостасі українського лицаря: творчість, високий патріотизм – націоналізм душі і серця, розуму та громадянську позицію, мужність та діяльність. Та спроби ті марні. Різні владоможці хотіли запіймати його біля себе, та не змогли.
І на жаль, навіть напохоронахєдиного на Харківщині Лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, видатного українського письменника, поета, члена Міжнародного PEN– клубу не відгукнувся жоден з офіційних осіб влади. Зате в приміщеннях Харківського відділення Національної Спілки письменниківУкраїни,де відбувалися панахида та громадське прощання з покійним, в дворі та поближній вулиці -все було тісно заповнено харків’янами, які прийшли віддати останню шану й попрощатися зі Славним Сином України.
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким небіжчика, його мужній матері – патріотці Ганні Костівні, всім рідним та близьким.
Слободянська земля прийняла в себе Великого українця з Тернопільщини, закріпивши ще одним символом і чином єдність і соборність української землі та народу від Сяну до Дону.
Хай Господь Бог упокоїть душу цього видатного сина України, Степана Сапеляка, лицаря творчості, патріотичної дії.
Вічна йому пам’ять!
Франко П.М., Отченашенко П.І., Глухівський Л.Й., Бень З.А., Гайванюк П. І.,
Чернець Д. І., Войцехівська І. Ф., Кривоніс М.І., Зайцев Ю.О.;
Лук’яненко Л.Г., Різників О.С., Пронюк Є.В., Здоровий А.К., Пасічник В.М., Старунов М.Г., Овод В.Я., Луговенко М.М., Фурик Б.Д., Столярков В.А., Захаров Є.Ю.;
Бойко В.С., Стожук А.П., Романовський В.Є., Маковійський К.П., Тома Л.В., Побелян М. Ф., Перерва А.А., Носань В. А., Старун В., Брюгген В. О., Аулов О.І., Бандурка О.М.;
архієпископ Ігор (Ісіченко Ю.А.), о. Віталій, Архімандрит Миколай (Мороз М.О. ), о. Віктор (Маринчак В. А.), пастор Хаустов В.;
Анікейцева З.В., Шаповал В.Д., Петренко Ф.М., Козаков А.С., Роденко Л.В., Немировська Н.Г., Свічкарьова В.О., Лазаренко Д. С.;
Сергієнко А.Г., Дяків Б.С., Алжнєв Ю., Ходун Є.В., Фастівець Т.Б., Семенченко А.О., Варченко І.Г., Третецький В.П., Лисенко В.П., Калашник В.С., Петренко Л. М., Чалий В.Н., Гончаров П.П., Підопригора Л.П.
