Українські паралімпійці перемагають, бо у них немає виходу
Пише на Обозревателе Денис Сілантьєв, український плавець, призер Олімпійськіх ігор, чемпіон світу та Європи з плавання, політик.
«В олімпійському спорті рівень конкуренції вище, ніж в паралімпійському, відповідно вище і конкуренція.
Не думаю, що це позитивний фактор, але на сьогодні наші паралімпійці поставлені в такі умови, що досягнення результатів або успіхів на змаганнях для них - це можливість проявити себе і вирватися з ситуації, в якій знаходяться. Це можливість заробити грошей або поліпшити матеріальне становище. Це одна причина.
В інших країнах паралімпійці знаходяться в кращих соціальних умовах. У нас же не створені умови навіть для звичайної людини, а для людини з обмеженими можливостями взагалі дуже мало щастя. Їм навіть з під'їзду важко вийти або переміщатися по місту.
Для паралімпійців заняття спортом в тому числі - це спосіб піти від тієї жахливої реальності, яка у нас є. Ну, і звичайно, ж заробити грошей і забезпечити собі достаток або хоча б елементарний рівень життя, який їм не може забезпечити країна.
Третє - це характер, який присутній у наших спортсменів. Це характер боротьби, вони не бояться труднощів, йдуть вперед, борються і перемагають. Чого-чого, а цього нашим спортсменам не скасовувати. На старт все виходять в однакових умовах, але не всі в однакових умовах тренуються. В українців немає ні баз, ні умов, нічого. В інших країнах для паралімпійців надані всі можливості. Але наші спортсмени все одно виходять, борються і перемагають. А це прояв характеру і почуття відповідальності перед країною, друзями, близькими, тренерами.
Як у олімпійців так і у паралімпійців немає баз. Є одна, але вона знаходиться в Євпаторії, але на сьогодні нам не належить. Тренуються хто у себе вдома, де живе, хто як пристосовується. Але найжахливіше - як їм до цього місця добиратися. Тому коли такий спортсмен виходить на старт і згадує, через що йому довелося прийти, то вже ніякі складнощі не завадять йому домогтися успіху.
Колись я спілкуючись з паралімпійцями і просто дивувався їх оптимізму, сильному стрижня. Незважаючи на всі фізичні недоліки, вони позитивно дивляться на життя і від них виходить позитивна енергія. Я був приємно здивований, що ці люди не поставили на своєму житті мінус, а плюс, і далі продовжують боротися. Ясна річ, що успіх і результат сам не прийде, для цього потрібно працювати. Вони це знають, роблять це і це заслуговує на велику повагу.
Мені приємно, що одна з паралімпійських спортсменок, Ліза Мерешко вже завоювала два золота і одну бронзу. Вона сама з Херсона і ми з другом допомагаємо їй. Коли тільки починаєш - важко домогтися розуміння від влади міста, наприклад. Лізу дуже важливо було підтримати саме в той момент, коли їй треба було тренуватися. Вона виправдала довіри. На перших своїх паралімпійських іграх у неї вже три медалі, а попереду ще три дистанції. Сподіваюся, вона встановить рекорд із золотих медалей».
