Сталінський Великдень
Людей в Україні на війні загинуло аж ніяк не більше ніж від голоду і репресій. Німеччина — не фашистська. Нам не загрожує. Росія з нею взагалі друзі. Часу минуло майже як від Голодомору. А он на “Висоту маршала Конєва” які гроші вгупали!”І тут відбулося те, що вразило мене найбільше. “Ну ти даєш”- відповів перший співрозмовник: “Як можна таке порівнювати?
Голодомор голодомором, а День перемоги- то святе!” Вразила мене навіть не сама відповідь, вразив вираз обличчя цієї людини. Це не була гримаса обурення чи незгоди. Ні, це було якесь розгублене здивування — готовий типаж для підручника фізионамістика. Напевне саме такий вираз обличчя буває у щиро віруючого християнина, коли хтось у суперечці з ним поставить під сумнів сам факт існування історичного Ісуса Христа, чи у вченого-біолога, коли він від когось почує, що скажімо, коти не належать до ссавців.
Ось тільки існує деяка різниця. Біолог, за бажання, почне наводити наукові аргументи, віруючий, здебільшого, нічого доводити не стане. На те воно й “віра”. Про те, що впроваджений у Росії, а тепер новою владою і в Україні, культ “Великої Перемоги” має всі ознаки релігійного написано вже не мало. Власне і у самій радянській комуністичній ідеології дослідники знаходили чимало відверто релігійних рис. Чого варті лишень скопійовані з хресних ходів і церковних відправ демонстрації “трудящих” і партійні з'їзди, цитування у якості незаперечної істини у всіх інстанціях канонічних творів класиків(з обов'язковим поданням, як ведеться, тому і сторінки), не кажучи вже про “нетлінні мощі” у Мавзолеї. Але хто пам'ятає ті часи, погодиться, що культ “Перемоги” залишався все ж таки тільки однією з складових частин комуністичної псевдорелігії. Основою її залишалася понаднаціональна ідея про неминучу перемогу комунізму у всьому світі.
А “Велика Перемога”, так би мовити тільки підтверджувала на практиці її істинність, грпла роль такого собі “дива”, наявність якого не поставлять під сумнів навіть “невіруючі”. Вряди-годі і зараз ще можна почути від комуністичних “динозаврів” колись офіційну думку про те, що “Велику Вітчизняну радянський народ виграв виключно завдяки керівній ролі комуністичної партії і соціалістичній системі економіки”.
Та чути все це зараз хіба що від безнадійних маргіналів. Як же могло статися, що саме після того, як більшовицька “віра” опинилася на смітнику історії, одна з її складових частин — культ “Перемоги” розквітнув пишним цвітом? Чому найпопулярніший політик у сучасній російській(а тепер і українській) влади — Йосиф Сталін, а не славнозвісна комуністична “Свята Трійця”, до якої він за життя домальовував і власну вусату пику? Наступні партійні “собори” визнали це за гріховну “гординю” і “єресь”. Навряд чи підозрювали тоді захисники “канонічного” комунізму чим через якихось півстоліття все це скінчиться. “Святая святих” - Жовтнева революція буде визнана “переворотом” і “німецькою оборудкою”, третя іпостать “трійці” - Ленін, відповідно, німецьким шпигуном(як називають першу — Марска, не хочу наводити), комунізм трактовано як “утопію”, радянський варіант соціалізму як “помилку”. А ось кривавого вурдалака Сталіна чекатиме не просто реабілітація — справжнє воскресіння.
Погляди “великого вождя” на тонкощі комунізму тут ні до чого. Не цікавлять вони нікого, їх і не згадують. Справа у “Великій Перемозі”! Саме її культ дивовижним чином став справжнім стрижнем новітнього російського націоналізму. А Сталіна, як не крути, від нього не відчепиш.
Навіть палкі противники націоналізму погоджуються, що у різних країнах він має свої особливості. Особливістю російського націоналізму була і залишається маніакальна впевненість у месіанській ролі росіян і Росії в історії людства. Та для історії всі рівні, не визнає вона народів-месій, і за привласнення неприродної ролі карає. Дорого заплатив російський народ і за “Третій Рим” і за “цитадель світової революції”. Не “потягне” вже сучасна Росія, та ще втративши імперію, чергову місію “авангарда всього людства”. Але ж як без неї, без месіанської ролі. Доводиться брати у заручники минуле.
Здавалося б — про що можна говорити, коли йдеться про події Другої Світової війни. Брати уроки, чи робити якісь далекоглядні історико-політичні висновки з них неможливо, безглуздо. Немає на світовій мапі ні Російсько-радянської, ні германської, ні Британської, ні Французької, ні Японської імперії. Комуністична класова чи нацистська расова теорії абсолютно відсутні в ідеологічній системі будь-якої провідної країни. Світ змінився до невпізнання. Що ж робити? Та, напевне, хіба що згадувати загиблих, особливо якщо серед них є твої.
