День перемоги над здоровим глуздом та пам'яттю багатомільйонних жертв більшовизму

Жахливий зудар двох тоталітарних людожерних режимів - нацистського і совєтського закінчився перемогою останнього, що означало для підневільних народів колишнього СССР, і, перш за все українського, лише зміну форми окупації, але аж ніяк не визволення. На жаль, цей простий та очевидний факт й сьогодні є недоступним для більшості населення “незалежної” України.

Якщо вірити в маячню, що совєтські окупанти “визволили” нашу багатостраждальну Батьківщину, тоді як можна пояснити, чому 24 серпня 1991 року українському народові довелося проголошувати власну незалежність, а 1 грудня того ж року підтверджувати її на референдумі?! Адже, Свобода і Незалежність тотожні, синонімічні поняття, тож, якщо нас “визволили” у 1944 – 45 рр., нащо нам це було робити ще раз у1991р.?! Звісно, в мене, як і жодної іншої людини, не має ані найменшого сентименту до нацистських окупантів, хоча, як каже один мій знайомий, що при нацистах українські матері не їли власних дітей (мається на увазі голодомор 1932 – 33рр., який вчинили не нацисти і не американці, яких так не любить чужомовне (російськомовне) населення нашої країни).

Буйне відзначання так званого дня “Побєди”, власне, перемоги одних людожерів над іншими, є для кожної нормальної незаангажованої людини відвертим святотатством та глумлінням над пам’яттю безвинних жертв комуністичних недолюдків. Факт такого відзначання свідчить про глибоку моральну кризу українського суспільства, неспроможність більшості наших громадян зрозуміти різницю між добром і злом та встати на захист історичної правди та елементарних моральних норм.

Без усвідомлення цих простих, але дуже важливих для колективної пам’яті української нації, речей, ми ніколи не збудуємо справді незалежну, вільну та демократичну Українську Державу, а будемо, як і зараз, лише посміховиськом з незрозумілим вектором розвитку перед очима усієї світової спільноти.