УНП на Харківщині: здобутки та втрати
Так, звичайно, на правах молодшого партнера, без допуску до найпривабливіших сфер управління, без масових партійних мобілізацій, але плодами «помаранчевої революції» вона все ж таки скористалась. На відміну від місцевих осередків Народного Руху, ПРП або ХДС, які з 2005 р. вимушено роздвоювалися між владою та опозицією, лише абсорбуючи негативи від першої і від другої.
Особливе становище УНП серед харківських правих виглядає виключною заслугою Василя Третецького. У 2002 р. він вперше був обраний головою тоді зовсім «неживої» ХОО УНП. Далі – участь у виборах 2004 р., де роль «унпістів» була доволі скромною, а в обласному центрі й зовсім непомітною (в одному з найбільших районів Харкова осередок УНП змобілізував до кампанії 3-х активістів – в двадцятеро менше свого заявленого складу).
На початку 2005 р. Для В. Третецького настав зоряний час. Жодний з місцевих партійних вождів не спромігся так вдало скористатись перемогою на президентських виборах, як лідер харківської УНП. В. Третецькому вдалось посісти місце одного із нечисленних тоді заступників А. Авакова. Керівництво гуманітарною сферою області дозволило голові УНП поступово партизувати керовані ним підрозділи. До Української народної партії вступили Богдан Волос, начальник Головного управління охорони здоров’я обласної адміністрації та Ніна Супруненко, начальник Управління культури та туризму. Деякий час обласне управління у справах сім’ї та молоді очолював член УНП журналіст Микола Пахнін. До того ж, Третецький не «пхав» членів партії у владу, найчастіше він залучав до УНП вже призначених чиновників (звичайно, абсолютна більшість нових керівників подалася до президентської «Нашої України»).
Протягом 2005-2007 рр. гуманітарний «віце-губернатор» був в області чи не найбільшим подразником для всіх противників «помаранчевих». «Регіонали», комуністи, «вітренківці» гостро атакували Третецького як уособлення ненависного «українського націоналізму». Не можна сказати, що діяльність голови місцевої УНП на державній посаді була аж такою яскравою та радикальною, просто саме історично-мовна проблематика надавала опозиції найлегші приводи для критики (як і деякі вчинки самого Третецького). На початку 2007 р., після тривалої колотнечі з облрадою, голова державної адміністрації змушений був, що називається, «здати» заступника.
З відставкою керівник харківської УНП не загубився. Навпаки, можна припустити, що вплив Третецького на ситуацію в регіоні аж ніяк не зменшився. Він залишився радником Авакова та реальним членом його політичної команди (на відміну від багатьох суто номінальних «бійців» колишнього губернатора). Відставний Третецький зосередився на інформаційній ниві. Деякий час працював директором ТОВ «Преса-Харків», незабаром очолив один з провідних харківських телеканалів А/ТВК.
Загалом вже понад п’ять років керівник харківської УНП має дуже значний вплив на інформаційне життя Харківщини (через свою значну роль у «медіа-холдінгу» колишнього голови ХОДА, звісно). Член УНП Віктор Козоріз очолює доволі активний прес-центр «Майдан Свободи». Василь Пилипович та його однопартійці теж нерідкісні гості на харківському телебаченні. Чимало людей в місті знають, що потрапити до ефіру деяких обласних каналів можна лише за згодою В. Третецького.
На противагу минулим кадровим успіхам, електоральні здобутки УНП на Слобожанщині вельми скромні, притому динаміка їх вкрай безрадісна. В президентську кампанію страшенно далекого вже 1999 р. лідер УНП Юрій Костенко здобув на Харківщині 1,13 % голосів. На парламентських виборах 2006 р. блок Костенка-Плюща отримав у області 0,47 % голосів. Остання ж виборча кампанія 2010 р. принесла кандидату Костенку в округах Харківщині від 0,07 до 0,16 % голосів.
Схоже, що харківська УНП зовсім не заглядає, як кажуть, «до рота» київському керівництву. Про це свідчать деякі заяви, розміщені на сайті обласної УНП щодо опозиційності партії, хоча відвертої конфронтації з центром в дусі колишнього рухівця Семенченка немає. На останніх виборчих перегонах харківські «унпісти» явно не напружувались у підтримці власного кандидата на пост президента. Навіть до окружних комісій було спрямовано своїх людей менше, ніж дозволяла квота. До дільничних комісій представників УНП взагалі не подавали. Це демонструє обмеженість місцевих людських та фінансових ресурсів, але разом з тим й можливе небажання витрачатися на заздалегідь програшну справу.
Загалом виглядає так, що Третецький більш зорієнтований на особисту політичну позицію Арсена Авакова, ніж власного партійного керівництва. Варто припустити, що у майбутніх виборчих кампаніях члени УНП складатимуть невеличкий загін агітаторів-пропагандистів у війську екс-голови Харківської держадміністрації.
