Спогади розвідника УПА: дорога у повстанські лави

    Я вступив у технічну гімназію у 1942 році у місті Володимир-Волинську Волинської області. Там навчався до 1944 року. Вона мала назву – Технічна гімназія. У ній мій тато працював заступником директора по господарській частині. Нас готували бути пілотами на німецьких бойових літаках. У гімназії я вивчив 5 іноземних мов: російську, польську, німецьку, чеську та балканські мови. Коли пілоти приземлялися з літаками в якійсь країні, то їх одразу оточували і арештовували разом із літаком. Саме тому учнів навчали мов.

    У гімназії викладали німці, поляки, українці і росіяни. В ті роки позакривали всі школи і вузи. Залишилася Технічна гімназія. Це був один із небагатьох закладів, де можна було навчатися і працювати. Саме тому, там викладали професори, доценти і доктори наук. Зібралася еліта вишколених науковців.

    Щороку німці оточували гімназію, щоб забрати випускників. Гімназисти одразу по закінченню хотіли повертатися додому, адже на ворога ніхто не хотів працювати. Пілоти українського походження працювали без парашутів, тобто були смертниками.

    Німецькі пілоти мали катапульти і парашути. Коли пілоти катапультувалися, то літаки падали і горіли. Проте, німцям стало шкода літаків і вони вирішили використовувати українських пілотів для літаків, які мали технічні недоліки. Оскільки, українські пілоти не мали парашутів, то вони розбивалися разом із літаками. Єдиним шансом врятуватися була можливість відремонтувати  літак. Таким чином вороги берегли своїх людей і техніку, бо українці її ремонтували.

    Коли я закінчував гімназію, ми втікали. Скакали із другого поверху і через таємний хід, про який не знали німці, втекли додому в село. А в селі мене зробили вчителем. Члени УПА сказали: „Друже, виявляється ти дуже грамотна людина. Значить не будеш з нами в лісі. Ми організуємо тобі школу: будеш вчителем. Будеш навчати наших дітей і нас дурнів”. Мені дали направлення у село Горані Володимир-Волинського району.  Я викладав всі предмети початкової школи і був єдиним вчителем.

    Перед пасхальними святами у школу, де я працював під’їхав чоловік моєї дружини і сказав, що всю мою сім’ю розстріляли. Енкаведисти вважали, що я співпрацюю з німцями і з УПА, тому вирішили мене вбити. Проте, не знайшовши мене, вбили всю сім’ю.

    Я втік у село Грибовиця, де жила тітка. До неї приїхала бійці УПА, а саме сотня Ткача. Вони взяли мене у свої лави і відправили у Володимир-Волинський до начальника німецької міліції Закревського, який надавав інформацію для УПА. Він був зв’язковим повстанців. Міліціонер вручив мені посвідчення таємного поліцейського німців і зброю. Моїм завданням було будь-яким способом проникнути у гестапо і знайти документ, який засвідчує, що у рядах УПА є енкаведисти.

    У Володимирі-Волинському я зустрів свого знайомого німця Отто. Він був гестапівцем. Я попросив його, щоб він допоміг мені вступити у гестапо. Німець відповів, що це неможливо, проте завів мене в організацію і дістав із сейфу документи, які засвідчували що у 1942 році на  Волині 14 жовтня з’явилося ОУН-УПА. Документи також свідчили, що у той же день було засідання центрального комітету комуністичної партії, яке постановило провести боротьбу проти УПА. Відібрали 80 комісарів вишколених, ті, які знають українські традиції та історію. Їх відібрали, добре навчили що робити, вдягнули у вишиванки, вручили нагани і літаком АН-2 парттіями по 11 людей скинули на Поліссі. Вже на місці вони вступали в УПА.

    Енкаведисти були вишколені так, що при тому, коли хтось вказував на людину і казав, що це комуніст, то вони стріляли, щоб тільки увійти в довіру до повстанців. Це потрібно було для того, щоб повстанців всі вважали бандитами. Це тавро закріпилося за повстанцями до сьогодні.

    Побачивши документ, я пішов до Закревського і повідомив, всю правду. Той видав мені форму німецького офіцера і сказав втікати.