Національний Корпус. Що далі?
Для тих українців, які слідкують за націоналістичним крилом української політики, усі події щодо президентських виборів розвивалися дуже стрімко і, часто, незрозуміло. Спочатку Національний Маніфест зігрів душі усім прихильникам націоналістів, а 14 жовтня всі чекали більше, ніж діти – Святого Миколая. Здавалося, от-от, і єдність націоналістичних сил, молодих і старих, великих і малих, політичних чи громадських, всяких та різних, стане реальністю. І тут нас чекав перший сюрприз – Свобода запропонувала варіант, можливо непоганий, з точки зору відмови Олега Ярославовича, але не озвучений та недомовлений між основними сторонами Маніфесту. І тут назріла інтрига, причому викликала вона радше не зацікавлення, а набагато негативніші емоції.
Всі чекали на продовження переговорів, переносили дати, але все більше переконувалися і переконували інших, що кандидатів буде двоє. Двоє абсолютно різних – Кошулинський і Білецький, які не змогли консолідуватися. Фактично, серед націоналістично настроєних українців панувала апатія, прямісінько як на картині «Останній день Помпеї».
Саме у такій атмосфері всі чекали з’їзду Національного Корпусу. Кошулинського на той час давно підтримали усі інші націоналістичні організації, не зовсім дотримуючись духу Маніфесту, він сам вже висунувся в кандидати, і навіть Ярош побажав йому успіху. В той же час на з’їзді Національного Корпусу атмосфера була піднесена –усі 6500 делегатів та гостей чекали на завітні слова лідера Руху. Чекали на початок першої президентської кампанії. Прибули й почесні гості – Степан Хмара, наприклад. Але все сталося не так, як розраховували політтехнологи та аналітики. В національного Корпусу воно, на щастя, завжди не так, як розраховують інші.
Андрій Білецький не пішов. І зробив усе абсолютно правильно. Він дотримався власних обіцянок, дотримався свого слова та підпису на Маніфесті і не став заважати Кошулинському, який так рвався в Президенти. Зробив він це, звісно ж, з однією єдиною метою – довести ще раз усім, хто ще не зрозумів, що він людина слова і принципу. І назвати цю кампанію інакше як фарс дійсно не можна. Та й не вирішить вона нічого, на відміну від парламентських та місцевих виборів. Білецький правильно розставив акценти – і достойно пішов далі, залишивши гризню по суті технічних кандидатів позаду себе. Адже попереду набагато важливіші змагання.
А чого очікувати далі – все було абсолютно ясно сказано на з’їзді. Очікувати жовтня 2019 і дивитися, чи навчать ці вибори інших націоналістів поступати достойно та не ганьбити довіру людей. У них ще досі вірять, а це означає, що не все втрачено.
