Археотуризм на курганах Мамай-гори (ФОТО, ВІДЕО)

"...і Дніпро, і кручі"

Мамай-гора - це місцевість на лівому березі Дніпра, Західна околиця села Велика Знам'янка Кам'янка-Дніпровського району Запорізької  області, за 2 кілометри до Херсонщини і за 10 - до Нікополя, що у Дніпропетровській. З давніх давен тут височіють 5 курганів, де поховані скіфи.

Втім довкола них на площі близько 30 гектарів є поховання інших племен від епохи  неоліту до пізнього Середньовіччя. Відтак утворилось те, що прийнято називати могильником, - щось подібне до кладовища, втім  невпорядковане і наразі без чітких меж. Вважається, що це найбільший в Україні (а можливо й у Східній Європі!) могильник.  Вперше його досліджували археологи у 1940их роках. А у 1950их роках на Дніпрі спорудили Каховське водосховище, що регулярно  підмиває Мамай-гору і топить тутешні поховання. Відтак археологічна експедиція під незмінним керівництвом Геннадія Тощева і  Світлани Андрух з літа в літо запобігала потраплянню захоронень у води Дніпра. Втім і зараз на дні річки можна з легкістю  віднайти людські кістки, монети, наконечнки стріл та інші предмети, що залишали у могилах кочівники.

Хто тут лежить?

Найдавніші тут поховання відносять до епохи неоліту, - а це більше 8000 років. Таких поховань тут наразі кілька десятків. Приблизно стільки ж тут і знайшли похованих людей катакомбної, ямної та інших доісторичних культур. Значно молодшими і масовішими є скіфи. Власне саме їхні кургани привернули увагу істориків і довкола цих кількаметрових рукотворних пагорбів згодом розростався могильник. Ще одна причина чому на Мамай-горі найбільше скіфів - їхнє велике городище на місці сучасного райцентру Кам'янка-Дніпровська. Лік поховань скіфів тут йде на сотні. Подібно, як і ногайців, одного з кочових племен Золотої Орди, пізнього Середньовіччя. Також на могильнику знайшли кількадесят половців (кочівники раннього Середньовіччя).

Варто викоремити знайдені між скіфів поховання амазонок і культові ями, - без скелетів, але керамічним посудом, предметами побуту. Звичним явищем вже стало тут виявлення пошкоджених скелетів, які зазнали мародерства одноплемінників. Тому кістки бідолашних жертв лежать неприродно а інколи й з явною недостачею. Втім археологи описують і такі поховання.

Копають всі!

Крім досліднької та рятувальної місій експедиція має ще одну незмінну ознаку: тут проходять практику першокурсники ЗНУ.  Відтак, розкопки на Мамай-горі починаються не раніше 1 липня і тривають зазвичай до 15 серпня. Втім, за 33 роки історично так склалось  що теперішні та колишні учасники експедицій створили вже певну субкультуру зі своїми звичаями. І найважливіший з них мабуть  - це знову приїхати на Мамай-гору, навіть якщо ти уже давно не студент.

Відтак на розкопі можна побачити як молодих людей, які лише  пізнають ази справжньої археології, так і статечних, - для них участь в експедиції це спосіб активно відпочити і пригадати  приємні часи студентства. І неважливо коли воно було - 10 років тому чи 30. Чимало випускників ЗНУ всіляко сприяють  експедиції: участю, матеріальною чи організаційною підтримкою.

Так, починаючи з 2018 року саме випускники ЗНУ вперше оголосили у Facebook збір коштів на послуги бульдозера. Такої техніки на Мамай-горі не було з 1994 року... На один день роботи спецтехніки потрібно кілька тисяч гривень: адже це і оренда, і пальне, і оплата послуги бульдозеристу, а крім того ще й перевезення, за потреби й ремонт. Втім з роботою  механізованого копача збільшилась потреба у більшій кількості людей на розкопках.

Відтак для пожвавлення роботи у 2019 ті ж таки випускники ЗНУ зініцювали залучення волонтерів, які до того взагалі не знали про Мамай-гору. Тобто це вже стало "відкритою" експедицією. У 2020 році волонтерів  стало значно більше і розширилась географія охочих долучитись до мамайгорців: Київ, Дніпро, Житомир, Львів, Харків, Вінниця,  Одеса... Різним є і вік, рід занять волонтерів: лікарі, інженери, айтішники, вчителі. І більшість з них має власні мотиви участі у розкопках. Так, в один з вечорів сюди заїхали хлопець з дівчиною "по дорозі" з моря додому і побували як туристи, дізнавшись про Мамай-гору з реклами в Instagram.

До волонтерів є низка вимог. Аби стати волонтером слід бути  повнолітнім, вчасно заповнити онлайн-заявку, отримати позитивну відповідь на неї, взяти у сімейного лікаря довідку, про те що  участь у археологічній експдиції не зашкодить здоров'ю і віддати її коменданту табору разом з копією паспорта і грошовим  внеском за харчування - 60 грн з особи за день. До слова, в експедиції також були батьки зі своїми малолітніми дітьми, - для  їх перебування тут слід ще мати копію свідоцтва про народження. Ці формальності не ускладнюють участь, але важливі з огляду на статус експедиції: вона офіційно організовується закладом вищої освіти і перш ніж її почати, керівникам слід отримати різного роду дозволи, зокрема і у  Міністерстві культури, бо Мамай-гора є пам'яткою археології та водночас - об'єктом природо-заповідного фонду (ландшафтним заказником місцевого значення). А  розкопки ведуться також і на землях сільськогосподарського призначення після жнив.

Екстримальний табір в степу

Так як робота триває у найтепліші місяці, на межі степу і великої водойми, перше, до чого просто необхідно звикнути  новоприбулим - це мікроклімат. Саме він диктує розпорядок дня, що починається близько 5:30 сніданком, а з 6:00 більшість  мамайгорців уже копають. Ті, хто залежався у наметі, перебувати в ньому після 8 ранку просто не витримають через температуру.  О 9:30 на розкопі перерва для підкріплення канапками. Крім реманенту археологів на розкопі завжди повинна бути вода чи якісь  напої (чай, компот), адже тінь тут хіба під парасолькою, тому копачі регулярно втамовують спрагу. Близько 13 години - обід, і,  нерідко, завершення роботи на розкопі. обідні години найспекотніші, відтак у таборі прийнято відпочити і лише після "сієсти"  за потреби продовжують земляні роботи.

Також новачки далеко не одразу звикають до степової фауни: павуки, кліщі, богомоли, миші та змії.  Втім полози неотруйні та живуть тут біля води, де полюють на мілку рибу. Після кількох годин фізичного навантаження під  сонцем доцільно змити бруд у річці (як тут кажуть "піти на Каховку"). Однак обережний спуск "серпантином" стежки триває  близько 5 хв а підйом - майже вдвічі довше. Висота урвища - близько 70 м, на низу - "пляж", де можна  подихати дещо свіжішим, ніж у полі чи в таборі, повітрям і поплавати.

Та варто берегти ступні від колючого каміння, і шкіру  від надмірної засмаги. В дні штилю водосховищем палавають колонії зелених водоростів, що забарвлюють береги і надають воді дещо неприємного запаху. В такий час у ній не заборонено перебувати, але дещо неприємно.

Якщо ж падає дощ – всі відпочивають. Та навіть після кількагодинної нічної зливи ґрунт і повітря швидко прогріває сонце, а це означає що можна копати. Виняток - це гроза з буревієм, що буває нечасто, але може може знести речі забуті деінде чи знести порожній намет. Однак по-справжньому небезпечним явищем для мамайгорців є пожежа. Вони тут виникають через необачну поведінку серед сухих трав чи підпали селянами стерні. У різні роки вогонь зупиняли буквально за кількадесят метрів до наметів. Відтак у таборі всі повинні ознайомитись з правилами протипожежної безпеки, про що підтвердити підписом у спеціальному списку.