Українські суботні школи в Німеччині: зв'язок з рідним корінням

До 1990 року в Німеччині субота була для школярів звичайним навчальним днем. У деяких федеральних землях учбовими були лише 2 суботи на місяць, тобто кожні 14 днів. Втім у 1990 році навчання у німецьких школах по суботах було скасовано. Звільнившийся у освітян час простимулював створення багаточисельних національних суботніх шкіл, в основному - для дітей мігрантів, повідомляє Український інфопортал у Німеччині.

В українознавчих суботніх школах діти дістають можливість вивчати рідну мову і культуру - заняття ведуться, як правило, за українськими підручниками і програмами. Національні суботні школи зажадалися у батьків, які поряд з інтеграцією дітей в німецьке суспільство хочуть підтримувати в них українську самоідентичність.

Втім, з набуттям школярами більш старшого віку, а з ним - і самостійності у прийнятті рішень, їх кількість у суботніх освітніх проєктах суттєво меншає. Не в останню чергу на це впливає пропорційне зростання навантаження у школах та гімназіях (наприклад, вивчення двох додаткових іноземних мов: англійської та французької або латини). Тож, відвідування суботніх шкіл учнями після 5-го класу є цілком заслугою тих родин, які змогли виховати в дітях любов і повагу до історичної Батьківщини - свого українського коріння.

З організаційної точки зору, суботні школи є громадськими та приватними ініціативами, що не підпорядковуються напряму федеральному чи місцевим міністерства освіти Німеччини, хоча і узгоджують з ними певні свої дії щодо виховального процесу. Відвідування шкіл в основному є платним. Однак розмір т.з. "Шульґелд" (Schulgeld), що іде, окрім оренди приміщення, на зарплатню педагогів, в кожному окремому випадку є індивідуальним. Зокрема там, де батьківським комітетам чи правлінню вдалося отримати дотацію з міського бюджету (за програмами підтримки українських біженців) чи донорських організацій, батьківський внесок за навчання досить символічний.

Інтерактивна карта українських суботніх шкіл у Німеччині

У 2022 році кількість українських школярів у суботніх школах кратно збільшилася, і на інтерактивній карті, можливо, вказані поки що не всі заклади. Свого часу, у 2016 році, за ініціативи Степана Рудзинського з Об‘єднання українських організацій у Німеччині (ДАХ)  представники Українських шкіл Німеччини збиралися на толоку у Франкфурті. Тому перший огляд суботніх шкіл ми починаємо саме з заходу Німеччини.

СУБОТНЯ ШКОЛА У ФРАНКФУРТІ

Сучасна українська школа у Франкфурті-на-Майні "Сонце в долонях" є однією з найстаріших на заході Німеччині та icнує з 2005 року. Зараз у школі, за словами директорки Роксолани Рахлецької, навчається близько 350 дітей віком від 3 до 16 років, третина з яких - це діти діаспори, 2/3 - новоприбулі діти з України. 

Учні шкільного віку навчаються з 0-го по 11-й клас, дошкільнята займаються у садочку у трьох вікових групах. Навчання відбувається щосуботи у всіх груп паралельно. Наймолодші діти мають 1 урок тривалістю 40 хв, старші – 3 або 4 уроки.

Діти вивчають українську мову і літературу, народознавство, мистецтво та музику України, географію та історію України на основі програми та матеріалів української загальноосвітньої школи. Пізнають культуру, народні звичаї та обряди України, розвивають увагу та логічне мислення, пам’ять та знайомляться з навколишнім світом. Також учні та вчителі кілька разів на рік готують тематичні виступи, де вони співають українських пісень, читають вірші та ставлять вистави за мотивами українських казок.

СУБОТНЯ ШКОЛА У МАЙНЦІ ТА ДАРМШТАДТІ

Українська Суботня Школа в Майнці розпочала роботу 10 січня 2015 року. Засновниками школи були молоді батьки - колишні студенти, які раніше возили своїх діточок до суботньої школи у Франкфурті. Остання дуже допомогла в відкритті "сестринських" проєктів у Майнці та Дармштадті (останній - у листопаді ц.р.).

В обох школах прагнуть передати дітям мову їх батьків і дідів, відкрити для них українську літературу та культуру, навчити шанувати своє корiння, звичаї та традиції. Викладачі можуть розглядати суботні школи лише як покликання або хобі - гонорари тут символічні. Наприклад, українська школа у Майнці наразі безкоштовна (навчання стане платним лише з січня 2023 року. Ще рік тому вона знаходилася в Duden Institute, який свого часу надав українським школярам приміщення, де могли б одночасно навчатися 4 групи дітей. Але так було не завжди.

"Перший наш  урок відбувся вдома - у вітальні мами одного з наших учнів, потім у кімнаті Матері та дитини. Нарешті нас прихистив Duden Institute, - згадує керівниця школи Людмила Колос, яка мешкає в Гессені. - Останні роки кількість дітей складала десь 25 учнів різного віку: починаючи з 2-3х рочків і - до 3-4го класу".

За її словами, для самоідентифікації себе українцем необхідно, щоб процеси інтеграції школярів у німецьке суспільство та українську діаспору йшли паралельно.

"Дякуючи суботній школі, маленькі освітяни бачать, що не лише вони одні в Німеччині розмовляють українською. Сім`ї і дітки українського походжeння отримують можливість підтримувати контакт з іншими українцями місцевої діаспори", - каже Людмила Колос.

Дивлячись у майбутнє, адміністрація української школи у Майнці шукала більше приміщення, яке стало після 24 лютого вкрай необхідне. На початку активної фази російської агресії школа на деякий час припинила роботу. Втім, відчуваючи шалений попит, адміністрація почала разом з батьками активно шукати нове місце для школи, яке б могло вмістити дітей усіх новоприбулих. Таким місцем для СШ наразі стала гімназія, з керівником якої з керівником якої познайомилася одна із мам (яка також є вчителем в суботній школі) під час однієї з акцій на підтримку України, в яких навесні приймало участь багато німецьких шкіл. Було також велике сподівання на допомогу Німецької держави, каже вона. 

"Нам тоді у квітні надали 6 кабінетів (зараз їх вже 9), кількість дітей з 25 зросла втричі: до 70-ти, - розповідає Людмила Колос. - Наразі маємо 9 кабінетів і 200 дітей у 12 вікових категоріях. Це дві групи малюків (1.5-2 та 2-3-річних), дві групи дошкільнят, нульовий клас, два перших, 2-5-й класи та 6-7 клас разом.


До війни переважна кількість дітей у Суботній школі була із Західної України. Зараз є і з Центральної, але більшість, звісно ж, зі Сходу. Тому у коридорах закладу часто-густо лунає російська мова. "Розповідаємо батькам, що для дитини одного дня на тиждень для спілкування українською вкрай замало, - пояснює директорка. - Бажано б його переносити додому, втім це - лише мрії. Одна з мамусь якось каже: «В нас забрали наші домівки, а ви хочете ще й відібрати нашу мову». Приходиться доводити, що ця мова - не "наша", а нашого ворога".

Втім, якщо батькі-східняки раніше зверталися до викладачів російською (а ті відповідали їм українською), поступово більшість з них перейшла на рідну мову. Щодо дітей, то десь до 2-го класу, як кажуть вчителі, вони ще не сильно розуміють різницю. "Але потім, згодом, вже її усвідомлюють і охоче спілкуються українською. Бо розуміють, завдяки кому і чому вони опинилися тут, і що це - їх рідна мова. Для них це - цінність", - каже пані Людмила.

За словами директорки, багато хто в результаті COVID та за інших обставин (війна, переїзд) перейшов на дистанційний формат української освіти. Багато хто взагалі не мав можливості вчитися в Україні, тож батьки віддали дитину до Суботньої школи, щоб повторити навчання. Сьогодні школа має певну кількість дітей у списку очікування в початкових 0-му та 1-му класах, де замість 15-ти вчиться іноді вчиться вже по 17-18 дітей. Найбільший попит - на групи маленьких дітей.

"Старших дітей немає, бо дуже велике навантаження у школі, їм затяжко ходити вчитися ще й по суботах, - продовжує директора школи. - Оскільки ми знаходимось на кордоні двох земель, протягом тижня частина дітей відвідує інтеграційні класи у Майнці та інших містах Райнланд-Пфальц. У Гессені ситуація, на жаль, складніша. Наскільки мені відомо, в Вісбадені існує лише один клас, де українці-старшокласники студіюють всі разом, у т.ч. німецьку мову".

ПОШУК ВИКЛАДАЧІВ: ДНЕМ З ВОГНЕМ

Німецька система освіти, за словами освітян, не очікувала такої кількості учнів з України. Тому їй приходиться імпровізувати (що для консервативної Німеччини взагалі не притаманно) та у пошуках виходу йти на антикризові рішення. Авжеж вони не завжди є оптимальними, але ж дітям сьогодні суттєво бракує викладачів.

"Звісно Шульамт шукає і кваліфікованих співробітників з України, - каже Людмила Колос зі школи у Майнці. - На жаль, це тяжкий процес, який вимагає хоча б мінімального знання німецької мови.

Підтвердити свій український диплом в Німеччині, особливо гуманітаріям, не так просто. А у випадку, якщо це диплом приватного навчального закладу - практично неможливо.

Тому сподіватися, що українська мова буде лунати у навчальних кабінетах німецьких шкіл найближчим часом було б занадто оптимістичним. Втім, якщо б це сталося за умови, що вона отримає статус "другої іноземної", у дітей українських біженців з'явився б реальний шанс покращити бал свого атестату (що його розраховують з урахуванням, окрім оцінок по математиці та німецькій, також по першій та другій іноземним мовам).

Якщо перша іноземна мова є тут обов'язково англійською, то друга у Німеччині зазвичай французька чи латина. Оцінка за вивчення в суботній школі української, як мови країни походження (таке практикується також у випадку з тією ж турецькою мовою), сьогодні в атестат іде лише як факультативна. Втім, відомо про громадські ініціативи освітян, зокрема у Мюнхені, спрямовані на підвищення статусу "солов'їної".