Якщо б ми відсьогодні працювали лише на нові закордонні паспорти, цей процес тривав би 3 роки – генконсул у Мюнхені
– 1 вересня МЗС повідомив про майже 980 тис. українців, які знайшли свій притулок у Німеччині. Розкажіть, будь ласка, як це починалося власне тут, у Баварії.
– Починалося це все практично відразу ж після 24 лютого. Наприкінці лютого у Мюнхені з’явилися перші люди - пропоную уникати слова «біженці», натомість вживати сполучення «шукачі прихистку» у Німеччині. В березні їх стало дуже багато, але ця хвиля - перед тим, як наприкінці весни піти на спад - ще певний час наростала: як за рахунок новоприбулих, так і за рахунок тих, хто приїжджав з інших країн. Люди поїхали від війни спочатку куди могли - в Польщу, Молдову, Словаччину тощо.
– … а потім зрозуміли, що в Німеччині умови дещо кращі, ніж там?
– Саме так! До початку війни в нас на консульському обліку було близько 30 тис. громадян України - найбільше, в порівнянні з іншими консульствами в Німеччині. Ми відповідаємо за дві землі: Баварію і Баден-Вюртемберг.
– 30 000 — це серйозна кількість. Ще й не всі становляться на облік — це ж не є обов’язковим, як це було при совєтах. Тобто півроку можна вільно жити, як турист.
– Так, зараз це лише право, а не обов’язок. Але я всім кажу: «Це більше у ваших інтересах і вигідно для вас. Якщо, не дай, Боже, щось з вами сталося, — ми відразу ж знаємо, як вас знайти. І навпаки: вам щось потрібно — ми відкрили вашу карточку і тут же почали працювати».
– Скільки додалося до тих 30 тисяч за наступні півроку?
– За нашими оцінками, на сьогоднішній день кількість українців, що шукала та отримала прихисток у землях Баварія та Баден-Вюртемберг, складає близько 250 000 осіб. Вона, звісно ж, коливається: хтось приїхав, хтось поїхав.
.jpg)
– А ви ці відомості отримуєте з міграційної служби чи як?
– Так, у разі потреби ми подаємо запит та отримуємо оперативні відомості. Розумієте, це все було несподівано не тільки для нас, а й для всіх служб у Німеччині звичайно. Користуючись нагодою, я хочу щиро подякувати німецькій стороні, керівництву обох земель за нашу ефективну співпрацю. Це не означає, звісно ж, що в нас ніяких проблем немає. І перша з них - це розселення новоприбулих. Нащо далеко ходити: я вже 4-й місяць не можу знайти житло для родичів. Але не менш нагальним викликом, зокрема для Генерального консульства, є документи, що посвідчують особу українського громадянина.
– Тобто закордонний паспорт?
– Німецька сторона вимагає будь-яке посвідчення особи. Як нам усім відомо, на початку війни багато людей виїхало без них, тому що, як ми знаємо, випускали з України людей і дозволяли в’їзд на територію ЄС, зокрема до Польщі взагалі без закордонних паспортів.
От і вийшло, що коли люди приїхали сюди, у когось закінчився термін дії закордонного паспорта. У когось був лише внутрішній паспорт. Якщо новий, у вигляді пластикової ID-карти – добре, адже вона визнається у Німеччині, бо є двомовною: українсько-англійською. Але є й частина тих, хто потребує від консульства довідку про підтвердження особи і належності до громадянства України, бо має лише паперовий внутрішній паспорт старого зразка, або немає документів взаглі.
Третя річ, яку робить Генконсульство - вписує дітей у паспорти батьків, як правило, матерів.
– То ж ви продовжуєте терміни закордонних паспортів і видаєте нові? А де ви берете бланки нових паспортів? Враховуючи кількість українців, що зросла у 8 разів за півроку, напевно, йдеться про тисячі людей…
– Насправді, про десятки тисяч. Ми, дійсно, продовжуємо протерміновані закордонні паспорти. В нормальних умовах це не було дозволено, але зараз держава іде своїм громадянам назустріч.
Як тільки поновився перерваний на початку війни процес видачі закордонних паспортів, всі (хто, навіть отримав від консульства довідки чи кому було продовжено дію паспортів), як правило, хочуть отримати повноцінний закордонний паспорт. І тут виникає величезна проблема.
Коли ми сіли і підрахували: якщо б ми всією установою почали працювати лише на закордонні паспорти – тобто цілий день приймали людей з цього питання, то процес виготовлення документів для всіх потребуючих тривав би три роки! Адже нові біометричні паспорти потрібні десь половині людей, які приїхали – тобто більше, ніж сотні тисяч українців. І всі вони мають законне право їх отримати.
– А паспорти до консульства потрапляють із Києва?
– Це – окрема історія, бо потрапляють вони іноді абсолютно неймовірними дипломатичними шляхами.Відправляється до Києва автобус, наприклад, із посольства України у Лондоні і з оказією завозить ці паспорти у Варшаву. Далі наше посольство у Варшаві при нагоді передає їх у Берлін. І вже з посольства у Берліні ми їх забираємо до Мюнхена – така ось складна комбінація.
– А навіщо такі складнощі?
– Вони об’єктивні. Зі зрозумілих причин прямого авіасполучення між Києвом і Мюнхеном немає. Тож доводиться імпровізувати. Щойно нам Берлін теж привіз якусь частину паспортів. Але з паспортами, дійсно, дуже складно.
– Втім, проблема є, і вона, якщо її централізовано не вирішувати, нікуди не дінеться.
– Так.
– І як на це дивляться в МЗС?
– У міністерстві знають про цю проблему і намагаються можливими шляхами допомогти диппредставництвам у країнах, які прихистили найбільшу кількість українців. Проте що саме, за великим рахунком, має зробити МЗС?
– Наприклад, відкрити дипломатичне сполучення. Або, з урахуванням того, що кількість українців виросла більш, ніж у 8 разів, розширити штат Генерального консульства.
– Розширити штат — було б дуже здорово. Але щоб нам додати посаду, треба її в когось забрати. І головне — це фінанси.
– Це вже бюрократичний момент. Якщо тут, у Німеччині, влада пішла назустріч і намагається вирішувати проблеми наших співвітчизників, то і держава теж має щось робити для власних громадян.
– Авжеж, має. Україна поновила видачу закордонних паспортів. Але при такій кількості громадян, що їх потребують, протягом короткого проміжку часу вирішити це питання буде вельми складно.
– Воно постає досить гостро у всіх консульствах?
– Така ситуація з напливом наших співвітчизників, як у Німеччині чи тій самій Польщі, є не скрізь. Наприклад, до Нідерландів прибуло близько 60 тисяч українців. А до Німеччини – вже майже 1.000.000. Хоча і масштаби країн трошки інші.
– То як ви вирішуєте цю проблему?
– З 1 вересня, наприклад, ми припинили видавати довідки про належність до громадянства України. Натомість ми звернулися до урядів обох земель з тим, щоб вони акцептували ті документи, які є у людей на руках, наприклад, внутрішній паспорт. Так, його складено тільки українською мовою, але ж документ можна перекласти і засвідчити переклад. Ми звернулися з цього приводу до урядів обох земель, розуміння є. І я сподіваюся, це теж трішки зніме напругу
Далі буде. Другу частину інтерв‘ю з Генеральним консулом України у Мюнхені читайте найближчим часом.
