Отруєний Львів
Це не дитячі фарби, які з необережності порозливав чийсь синочок. Це навіть не чарівні сліди доброї феї, про яких ми розказуємо своїм донечкам. Це – отрута. Приємний рожевий колір заманює дітей побавитися – і вони потрапляють на лікарняні ліжка. Вона вбиває нічим не винних собак: і бездомних, і домашніх. Бо хтось десь вирішив, що має право розпоряджатися життям у місті.
Щороку, чи навіть кілька разів на рік, знову і знову розгоряється скандал довкола діяльності так званих догхантерів. Борці з бездомними собаками на власний розсуд отруюють тварин по усій Україні, і у Львові зокрема. Вони пояснюють свої вчинки тим, що з бездомними тваринами ніхто не бореться, а вони можуть бути небезпечними. Насправді ж від такої самовільної боротьби страждають і добрі дворові собаки, яких виховують усі сусіди і їхні діти, і щеплені домашні улюбленці. Отрута вражає і тварин, і людей, зокрема, дітей. Бо розкидають її у різних куточках міста. Посеред вулиці. На дорогах. У парках, де вигулюють собак. Біля дитячих пісочниць. Біля майданчиків, де бавляться маленькі діти. Біля дитячих садочків і шкіл. Збоку усе виглядає як недолугий блокбастер, де один чи кілька псевдогероїв вважають себе повелителями всесвіту і прагнуть до своєї, нікому незрозумілої місії. Насправді ж проблема отруєного Львова уже далеко перейшла за межі забав. Бо географія отруєного снігу поширюється, а отже, і небезпека, яку він зі собою несе.
Кажуть, паніка – страшний стан, коли люди готові видавати вигадане за дійсність. Паніка чи ні, а вже не одна мама забила на сполох, що її дитина отримала опіки від кольорового снігу. Усіх дітей, які контактували із рожевою речовиною, рекомендують терміново показувати лікарям та проводити лабораторні дослідження крові. Усіх собак, які бодай торкнулися кольорового снігу чи підозрілих продуктів посеред вулиці – теж наполегливо просять везти до ветеринара. Самовпевнені виродки поставили на одну лінію вірних чотирилапих друзів людини, і маленьких безневинних дітей. Бо ні ті, ні інші, не можуть захиститись.
Відтак, хочеться звернутися до тих, хто таким чином самостверджується. Якщо уже почали гру у героїв, то чому б не назвати свої імена? Адже не знаючи вас в пику, люди просто не зможуть вам віддячити, оцінити вашу невгамовну працю! Хіба не цього ви хочете? Хіба не слави прагнете? Зрештою, можете навіть підзаробити на своїх геройствах. Здайте один одного – і отримайте винагороду! За ваші старання уже готові заплатити. І немало. Бо ніхто не має права розпоряджатися чужим життям. Тим паче боягузи, які дозволяють собі бити у спину і воювати проти тих, хто не може відповісти в силу своєї слабкості.
