«Чвертка Божа» або життя рибалок поруч Львова

Воно старше за Львів і має одну суттєву перевагу — річку й озеро! Отож, у неділю гуляв собі попід ставком у Городку. Там почув цікаву фразу із вуст старого рибалки. Зацікавило настільки, що написав ось це маленьке оповідання.
...
Старий рибалка прийшов ловити рибу. Він закинув вудку, всівся на маленькому стільці й закурив папіроску. Дим летів догори, а блаженний нікотин спішив прямо у груди, кров, серце і мозок.
«Ось воно – щастя, – думав він. – У неділю піти собі на риболовлю. Посидіти, погрітися на сонці, відпочити, ех… молодість…».
Минула та мить, і якась рибка клюнула на хлібець.
– Опа, попалася слизька панянка на мій гачок! Ну, зараз я тебе погладжу по спинці. 
Він витягнув маленького карася і кинув його у каструлю з водою. 
– Поплавай поки тут.
Друга папіроска вже була у його зубах, коли приїхав конкурент на «Україні». 
Конкурент всівся із великою вудкою за метрів шість, закинув і сказав:
– Здоров був, Петре! 
– І тобі дай Боже здоров’я, Іване. Як воно?
– Добре. Бачу, ти вже щось зловив?
– Та вже один карасик є.
– Файно, а чарчину маєш?
– Нє, я сьоні нічого не брав.
– Чого? Бач, вже у церкві співають, царя Бога вихваляють, треба випити за це!
– Та не хочу.
– Точно? Бо я взяв чвертку.
Старий рибака Петро витягнув шию і замислився.
– А добра водичка?
– Як свята у свята!
– Так кажеш…
– Гарантія.
– Ну гаразд.
Іван й Петро випили за здоров’я одне одного.
– Тепер рибка буде ловитися!
– Дай Бог.
– Вже дав, диви, у тебе клює! – Петро схопився і витягнув ще одного карася.
– Великий.
– Нівроку. Вип’ємо ще чарчину?
– Давай.
Старі рибалки знову вгамували свою спрагу і закусили хлібом із майонезом. Петрові стало добре, він закурив. Іван теж засмалив. А у церкві поруч хористи все співали, що й рибалки теж собі замугикали. 
– Пам, пам, пам… Моя стара співає, – чуєш, Петре? 
– Нєа, Іване.
– А я її писочок за кілометри чую, о слухай-слухай, як вона кричить: «Хочемо Бога – Він наш Батько, Хочемо Бога – Він наш Цар».
– І то правда… кричить.
– А в дома як кричить! Ой-йо-йой… Добре, що тут ніхто не кричить.
– То тре випити за це.
– Давай, за тишу.
І втретє Іван й Петро засмакували білої на березі ставка. 
– Життя гарна річ.
– А чвертка Божа робить його ще гарнішим.
– Хаха, і не кажи…
– Слухай Іване, а в тебе нарешті клює! – схопився був Петро, та Іван його заспокоїв.
– Та нехай, Петре, хай собі клює, хай рибка собі поїсть…

Старі рибалки дивилися каламутними очима у воду і думали про життя як воно є. Зрештою друзі п’яно поснули на своїх стільцях. Вудки вже не смикалися. В церкві вже ніхто й не співав. Лиш рибалки дрімали і бачили сни про свою далеку й привітну молодість.