«Працював, писав і читав лекції, мовби граючись» — академічна панихида по проф. Леоніду Рудницькому в УВУ
У вступному слові, ректорка УВУ проф. Лариса Дідковська підкреслила: «На світі мешкають мільярди осіб. Але тих, хто залишає свій слід в історії людства, країни, нації не так і багато. Леонід Рудницький мав честь належати до тих поодиноких осіб, що доклали чимало зусиль до піднесення української самосвідомості, зміцнення національної ідентичності, розвитку української науки в світі і міжнародного культурного діалогу. Особливо хочу виразити вдячність присутнім в залі, але і тим, хто доєднався до нас онлайн — всім, хто цінує знайомство з легендарним вченим, єдиним в Америці академіком Академії наук України, відомою політичною фігурою, християнином, дбайливим чоловіком і люблячим батьком, людиною, яка залишила після себе більш ніж достойний світ на Землі».
Поминальну службу відслужив о. Володимир Війтович, настоятель катедрального храму Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ у Мюнхені.
Леонід Рудницький належав до вчених, які виросли у середовищі української еміграції та американському й німецькому оточеннях. Наприкінці 1980-х очолював Міжнародне товариство ім. Івана Франка у США, був знаним перекладачем, зокрема з німецької.
«Як відомо, на творчість Франка мали вплив твори Гьоте, Кляйста Гайна. У своїх наукових розвідках Рудницький показує їх вплив, власно вже через Франка, на українську літературу в цілому. Багатолітня співпраця пов’язує його з Науковим товариством Шевченка: у 1992-2006 рр. вчений був президентом Світової Ради НТШ, — нагадав Генеральний консул України в Мюнхені Юрій Никитюк. — Не можна обминути увагою також праці Рудницького щодо УГКЦ та інших церков, зокрема й виголошену ним у 1986 р. важливу промову перед конгресом Сполучених Штатів про стан церков і релігій у СРСР. Ректор Українського Вільного університету, він відомий не лише своїм власним академічним доробком, але й тим, що виховав цілу плеяду послідовників-науковців. Світла, велика людина».
Про своє знайомство з науковцем згадують також деканки Українського Вільного Університету Мирослава Антонович та Тамара Гундорова, яких вперше запросив до УВУ саме проф. Леонід Рудницький.
«Ми втратили людину, яка несла в собі традиції української духовної і інтелектуальної культури з минулого в сучасне. Його монографія «Дещо про Франкові переклади з німецької літератури» (1966) є для мене однією з взірцевих — це єдина книга в такому роді, видана до цього часу. Його дослідження надзвичайно цікаве – він відкрив нам дещо іншого Франка, який був людиною універсальних знань і писав різними мовами, зокрема й, німецькою, — наголосила деканка факультету українистики проф. Тамара Гундорова. — Я вперше зустрілася з Леонідом Рудницьким на початку 1990-х, приїхавши у складі делегації наших науковців до Гарварду, звідки ми потрапили до Філадельфії. Після цього я вже слідкувала за професором і широ захоплювалася ним, як дослідником. Він також запросив мене викладати в УВУ, коли вже був ректором. Це людина великого інтелекту, дуже обдарована талантами. Захоплював його артистизм: здавалося, що він працював, писав і читав лекції, граючись. І це — найвища ознака володіння своєю професією. Я була вражена, як глибоко він знає німецьку культуру та літературу, одночасно з УВУ професор так само викладав і в LMU. Пан Рудницький був своєрідним містком між українською та німецькою культурою, чимало зробив в Німеччині і одночасно дуже багато приклався до життя діаспори. Память про його ерудицію та велику силу духу зажди буде зі мною».
«Пам’ятаю, як в 1996 році, під час програми Фулбрайта в Цинциннаті я завітала на запрошення Марти Тарнавської до Філадельфії. Вона повідомила, що стрижнем місцевої української спільноти є Леонід Рудницький. Перше враження від нього, яке і залишалося протягом вього життя – це Людина Справи, — каже деканка факультету державних та економічних наук УВУ проф. Мирослава Антонович. — Як гостьова лекторка я виступила в НТШ та перед студентами його курсу в університеті Ля-Саль. Не забуду його чудове почуття гумору і жарт з приводу пам’ятника на вході до університету. Він робив дуже багато, щоб залучати українських науковців до американських студій та джерел, зокрема і свого журналу. Завжди радо відгукувалася на запрошення професора Рудницького подати статтю до друку. Завдяки само йому я поєднала своє життя з УВУ: професор запропонував мені робити докторат з міжнародного права саме в УВУ. Так я і зробила, захистивши докторську вже за часів професора Мигула. Дуже вдячна долі, що на різних етапах свого життя я перетиналася з Леонідом Рудницьким. Світла йому пам’ять!».
Прозвучали поминальні звернення доньки вченого, а також його найближчих друзів та соратників з України, Канади та Америки, де пройшла найбільша частина його життя.
«Як людина, що співпрацювала з УВУ, зокрема у видавничій галузі, я добре пам’ятаю професора Рудницького — очевидно, не лише як постійного дописувача до університетських видань. Йому приводилося організувати і координувати роботу УВУ з Мюнхену, маючі справу з науковцями всього українського світу, — згадує представник старої мюнхенської діяспори Роман Шупер. — Леонід Рудницький був мостиком між попередньою генерацією, яку представляли мій вітчим, декан і проректор УВУ, професор Васькович (а перед ним професор Янів) та наступним поколінням науковців. Іх співпраця – а професор Рудницький підтримував свого старшого колегу Васьковича у всіх починаннях і, зокрема й у видавничій справі – є досить показовою. Адже за часів Рудницького зміст діяльності УВУ змінився у напрямку щирої академічної співдружності, коли на другий план відійшли розбіжності у політичному чи ідеологічному аспекті. Правдоподібно, в дусі професора Васьковича та інших працівників УВУ тих часів, хочу висловити дружню подяку Леоніду Рудницькому і пошану його родині.
Захід закінчився музичним реквіємом на честь визначного філолога, науковця, громадського діяча проф. Леоніда Рудницького.
