У Львові встановили меморіальну таблицю Патріарху Київському і всієї Руси-України Мстиславу

Валерій Шмаков  |  Понеділок, 30 вересня 2013, 23:01
Пам’ятну бронзову дошку урочисто відкрили та освятили на фасаді будинку №17 на вулиці Пісковій у Львові. Саме в цьому домі Патріарх Української автокефальної православної церкви Мстислав (Скрипник) обов’язково зупинявся під час кожного свого приїзду до Львова, та любив проводити час у саду біля хати.
У Львові встановили меморіальну таблицю Патріарху Київському і всієї Руси-України Мстиславу

З ініціативою увіковічнити пам’ять Патріарха Мстислава та встановити меморіальну таблицю виступили його племінниця, син та невістка. Вони ж взяли на себе усі клопоти по виготовленню самої дошки. Відтак на церемонію відкриття прийшли родичі, друзі Патріарха Мстислава, представники обласної влади та духовенство. Чин посвячення меморіальної таблиці очолив митрополит Львівський УПЦ КП Димитрій (Рудюк).

Під час урочистої церемонії відкриття меморіальної дошки голова Львівської обласної ради Петро Колодій, зазначив, що усе своє життя Патріарх Київський і всієї України Мстислав присвятив відродженню українського православ’я.

«Він пройшов тюрми та допити в гестапо. У післявоєнний час в еміграції, як митрополит УПЦ, працював не покладаючи рук для розбудови українського православ’я. Багато люду досі пам'ятають повернення Патріарха до України у жовтні 1990 року, після майже півстолітньої розлуки. Незабаром він став першим предстоятелем Української Православної Церкви з титулом Патріарха. Його ім’я навіки вписане в історію України, та в тисячолітню історію українського православ’я» - наголосив Петро Колодій.

Як сказав син Патріарха Ярослав Скрипник, який у віці 93 роки прибув із Канади, ця дошка – це не просто пам’ятка про тріумфальне перебування владики у Львові, це частинка душі їхньої родини.

«Мій батько востаннє бачив усю родину разом у віці 18 років, коли покинув свій дім. Відтоді він блукав світом.  Був в Заліщиках, Рівному, Станіславі, Варшаві, а згодом і в Франції, Канаді та США. Та все своє життя він жив рідною Полтавою. Аж поки у 1977 році не дізнався, що у нього тут залишилась двоюрідна сестра Зоя, яка й сьогодні живе на вулиці Пісковій, 17. А до того часу ми не знали чи хтось із наших залишився живий, бо масово винищили всю рідню. Тож після гучних зустрічей Митрополит Мстислав приїхав сюди, на Піскову, 17 та зайшов до будинку просто як  Степан Скрипник. Той момент зустрічі я пам’ятаю досі, адже родина не бачилася 49 років. Після тривалого блукання світами, владика повернувся до свого дому, який залишався йому рідним до кінця життя бо Львів був йому другим домом після Полтави», - зазначив Ярослав Скрипник.

Також на церемонії освячення була присутня і єдина в Україні із родини Скрипників племінниця Патріарха Зоя Безотосна, яка вціліла після винищення радянською владою їхньої родини. За її словами Владика Мстислав був людиною високої культури, яка давала світові світло.

Довідка:

Нагадаємо, цьогоріч виповнилося 115 років від дня народження та 20 років від часу смерті визначного сина українського народу Патріарха Мстислава (в миру Степана Скрипника).  

Степан Скрипник народився 1898 року в Полтаві,в патріотичній сім’ї, його дядьком був Симон Петлюра. У березні 1918 року вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918—1919 роках. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.

У міжвоєнний час був одним з лідерів громадсько-політичного життя на Волині, брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» у Рівному. 

Очолював у 1941 році організацію допомоги та милосердя під назвою Український допомоговий комітет. У 1942 р. прийняв постриг, ставши ченцем, а 14 травня згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного в Києві хіротонізований на єпископа Переяславського. Підписав 8 жовтня 1942 «Акт поєднання». Заарештований гітлерівцями на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук.

З 1944 р. — на еміграції у Західній Європі. У 1944–1946 рр. — єпископ УАПЦ у Німеччині. З 1949 очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його – заступником митрополита та головою Консисторії.

Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, друкарня, бібліотека, музей, духовна семінарія Святої Софії, церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово».

Очолив УПЦ в США, а також діаспору в Європі та Австралії.

У жовтні 1990 року повернувся в Україну. Згодом став першим предстоятелем Української Православної Церкви з титулом Патріарха.

comments powered by HyperComments