Жахи футуристичного постфашизму. Ярослав Мельник презентував нову книгу-антиутопію (фото)
«Маша, або постфашизм» - це футуристична антиутопія україно-литовського письменника Ярослава Мельника, яка змальовує світ, де ідея третього Рейху таки перемогла. Правда, не в такому вигляді, як це можна уявити з першого разу. Ні, тут не прочитаєш історію про представників «вищої раси», які пригноблюють інших людей та зганяють їх до концтаборів. Все куди більш неочікувано. В цьому світі є люди, насилля проти яких засуджується. А є так звані стори, «людиноподібні тварини», у яких прав не більше, ніж у худоби в реальному світі.
«Книга дражлива, – зазначив Ростислав Мельників, модератор заходу, – вона скандальна. Вона буде резонансною. Уявіть собі суспільство, де є люди і де є стори. Стори – це «людиноподібні тварини». У них все є як у людей. Фізіологічно. Але що їх відрізняє від людей? Вони живуть не в хатах, а в хліві. Вони не говорять, адже не навчені говорити. Вони, власне, продукт селекції після червового захоплення фашистами влади».
Як люди дійшли до такого життя? Чому серед них були ті, хто втратив розум і був принижений до подібного існування ? Колись далеких нащадків сторів зігнали в концтабори. Там вони були поміщені в абсолютно нелюдські умови, в яких можна було хіба що животіти, а не жити. І кожне наступне покоління поступово деградувало. І так виникли стори, «людиноподібні тварини», про яких суспільство навіть думати не сміє як про людей. Вони виконують просту хатню роботу, адже вважаються розумнішими, ніж інші тварини. І їх люди поїдають, адже вони звикли їсти тварин.
Що не зовсім типово для цього жанру, у вигаданому світі після низки техногенних катастроф людство відмовилося від новітніх технологій. «Технології створюють енергію, створюють дешеву робочу силу, – пояснив Ярослав Мельник, – а якщо у вас залишилось декілька мільйонів людей на землі і мільярди сторів - то немає сенсу в тих технологіях. Тим більше, якщо вони такі небезпечні. І це корелюється з ідеєю Гітлера про те, що нацизм виріс з міфологічних уявлень про тевтонські племена. І взагалі, цей напрям «повернення до землі»…».
У новому світі страшно бачити у сторах людей. Адже потім можна зрозуміти, що є таким же експлуататором, як у рабовласницькі шляхи. Страшно казати, що у них є руки, а не лапи. Адже можна зрозуміти, що є канібалом. Книга справді гостра, жорстока, сповнена безліччю вкрай неприємних моментів. Проте її пафос все ж залишається гуманістичним.
У передмові до своєї книги автор написав: «Думаю, що будь-яка правда шокує: наша свідомість не хоче прийняти правду. Ми живемо в жорстокому світі, а покликання літератури – чесно показати цю жорстокість. Пройшовши через шок, ми стаємо глибшими, і в душі загоряється світло».
