Церковні свята та російська попса
Кажуть, у сім’ї не без виродка. Навіть якщо родина дуже порядна, вихована, інтелігентна і претендує на високий статус у суспільстві. Десь так виглядає Львів. З одного боку – культурна столиця України, осередок патріотизму. А з іншого – гадючник, на околицях якого посеред війни запускають феєрверки, а у самісінькому центрі – наспівують попсові пісеньки мовою ворога.
Напевне, було б несправедливо звинувачувати у невиправданій поведінці лише львів’ян. Але й говорити про те, що в усьому винні туристи і переселенці теж не варто. Кожен з нас має сусіда, у якого свербіли руки запустити в новорічну ніч феєрверк чи бодай одну петарду. І коли тут у нас небо мерехтіло кольоровими фарбами (бо ж у нас свято), десь там, на холодному Сході країни те ж небо здригалося від обстрілів. Коли весела п’яна компанія у Львові наспівувала «русские песни о главном», десяток снарядів реактивного "Граду" заглушував колядки українських воїнів АТО у Луганську. У новорічну ніч ми дозволяли собі пити шампанське і дивитися глупі концерти, а бійці АТО відбивали атаки.
Не замовкли феєрверки і на Різдво. Ніколи не розуміла, для чого створювати стільки шуму у такий святий день. А цьогоріч тим паче не можу цього зрозуміти. Поки одні смажили для воїнів пампухи, йшли до церкви і молилися за мир, інші випивали за «празднікі» і гатили петарди. І не потрібно казати, що усе закономірно. Що завжди є люди, які не розуміють. Ми не маємо права не розуміти. Бо в нашій країні війна. У нашій країні матері хоронять своїх синів, життя яких тільки починало розквітати. Жінки прощаються із чоловіками, залишаючись один на один із самотнім материнством. Діти втрачають улюблених татків. Ми не маємо права ворушити небо феєрверками на Новий рік, на Різдво, на Старий-Новий рік, на Водохреща, у понеділок через похмілля в і суботу після роботи. Просто тому, що не маємо права. Бо десь із кожним феєрверком обливається кров’ю серце матері, яка втратила на нашій війні сина. Десь на Луганщині чи Донеччині від таких схожих звуків, але не від яскравого вогню, а від гранатомета, здригаються діти. Наші діти. Українські. Зараз не час для голосних забав і показових виступів. Зараз час для совісті.
І в новорічну ніч, і на Різдво у зоні АТО не припинялися обстріли. А Львову не вистачило совісті і мудрості бодай не показувати свою ницість. І найгірше, що люди, які принизили і себе, і своє місто, цього навіть не зрозуміли. Бо знаєте як мені відповів один чоловік у онлайн дискусії в соцмережі на цю тему? Він написав: «А чого всі повинні страждати? Якщо там комусь погано, то хіба це означає що погано має бути нам? От владі пофіг. Я взагалі не знаю, для чого ті атошники там сидять. То не війна, а брєд. Тому не бачу проблеми в тому, щоби святкувати Різдво і Новий рік так, як мені хочеться. Як їм мої салюти заважають?»
У сім’ї не без виродка. Шкода тільки, що їх так багато.
